Переклад тексту пісні Белый пароходик - Александр Новиков

Белый пароходик (оригінал)

Мы с ней так ждали белый пароходик,
Что режет море вдоль и поперек,
И он уже был к пирсу на подходе,
Когда подали черный «воронок».
Он дал гудок загадочный и зычный,
Поспешностью мне душу беленя,
И капитан с кокардой неприличной
Повез на север с ветерком меня.
А океану-морю
Легко и все равно:
Я паруса отспорю
Или пойду на дно.
А дальше под гитару и голяшку
Сбивал я годовщины-каблуки.
Мне выдали по статусу «тельняшку» —
Да больно уж полоски широки.
Положено по описи.
Все точно.
Носи, мол, на здоровье — все твое.
И только вот не выдали на почте
Письмишко просоленое ее.
А океану-морю
Легко и все равно:
Я паруса отспорю
Или пойду на дно.
Хрустел я от досады кулаками.
Заламывалась шапка набекрень.
Друг друга называли земляками —
Из разных городов и деревень.
Внушал себе до тошноты, до слез я,
Что матом поминать судьбу грешно.
И ждал письма.
Но почтальон не нес мне.
А я все ждал и думал — не дошло.
А океану-морю
Легко и все равно:
Я паруса отспорю
Или пойду на дно.
Вгонял в себя узоры черной тушью,
Закалывая все, чем дорожил.
И лишь сильней любил одну и ту ж я,
И, видимо, поэтому дожил.
И в час, когда терпенье на исходе,
Когда толпа бессонниц валит с ног,
Пришло письмишко — белый пароходик,
Что завтра в аккурат закончен срок.

Белый пароходик (переклад)

Ми з нею так чекали білий пароплав,
Що ріже море вздовж і поперек,
І он вже був до пірсу на підході,
Коли подали чорний «воронок».
Він дав гудок загадковий і звичний,
Поспішністю мені душу біленя,
І капітан з кокардою непристойною
Повіз на Північ з вітерцем мене.
А океану-морю
Легко і все одно:
Я паруса відперечу
Або піду на дно.
А далі під гітару і голяшку
Збивав я річниці-каблуки.
Мені видали за статусом «тільняшку» —
Так боляче вже смужки широкі.
Покладено за описом.
Все точно.
Носи, мовляв, на здоров'ї все твоє.
І тільки ось не видали на пошті
Листко просолене її.
А океану-морю
Легко і все одно:
Я паруса відперечу
Або піду на дно.
Хрумтів я від досади кулаками.
Заламувалась шапка набік.
Один одного називали земляками —
З різних міст і села.
Вселяв собі до нудоти, до сліз я,
Що матом поминати долю грішно.
І чекав листа.
Але поштар не ніс мені.
А я все чекав і думав — не дійшло.
А океану-морю
Легко і все одно:
Я паруса відперечу
Або піду на дно.
Вганяв у себе візерунки чорною тушшю,
Заколюючи все, чим дорожив.
І лиш сильніше любив одну і ту ж я,
І, мабуть, тому дожив.
І в годину, коли терпіння на виході,
Коли натовп безсоння валить з ніг,
Прийшов лист — білий пароплав,
Що завтра в якраз закінчено термін.