Переклад тексту пісні Конец охоты на волков - Владимир Высоцкий

Конец охоты на волков (оригінал)

Словно бритва, рассвет полоснул по глазам,
Отворились курки, как волшебный сезам,
Появились стрелки, на помине легки, —
И взлетели стрекозы с протухшей реки,
И потеха пошла — в две руки, в две руки!
Вы легли на живот и убрали клыки.
Даже тот, даже тот, кто нырял под флажки,
Чуял волчие ямы подушками лап;
Тот, кого даже пуля догнать не могла б, —
Тоже в страхе взопрел и прилег — и ослаб.
Чтобы жизнь улыбалась волкам — не слыхал, —
Зря мы любим ее, однолюбы.
Вот у смерти — красивый широкий оскал
И здоровые, крепкие зубы.
Улыбнемся же волчей ухмылкой врагу —
Псам еще не намылены холки!
Но — на татуированном кровью снегу
Наша роспись: мы больше не волки!
Мы ползли, по-собачьи хвосты подобрав,
К небесам удивленные морды задрав:
Либо с неба возмездье на нас пролилось,
Либо света конец — и в мозгах перекос, —
Только били нас в рост из железных стрекоз.
Кровью вымокли мы под свинцовым дождем —
И смирились, решив: все равно не уйдем!
Животами горячими плавили снег.
Эту бойню затеял не Бог — человек:
Улетающим — влет, убегающим — в бег…
Свора псов, ты со стаей моей не вяжись,
В равной сваре — за нами удача.
Волки мы — хороша наша волчая жизнь,
Вы собаки — и смерть вам собачья!
Улыбнемся же волчей ухмылкой врагу,
Чтобы в корне пресечь кривотолки.
Но — на татуированном кровью снегу
Наша роспись: мы больше не волки!
К лесу — там хоть немногих из вас сберегу!
К лесу, волки, — труднее убить на бегу!
Уносите же ноги, спасайте щенков!
Я мечусь на глазах полупьяных стрелков
И скликаю заблудшие души волков.
Те, кто жив, затаились на том берегу.
Что могу я один?
Ничего не могу!
Отказали глаза, притупилось чутье…
Где вы, волки, былое лесное зверье,
Где же ты, желтоглазое племя мое?!
…Я живу, но теперь окружают меня
Звери, волчих не знавшие кличей, —
Это псы, отдаленная наша родня,
Мы их раньше считали добычей.
Улыбаюсь я волчей ухмылкой врагу,
Обнажаю гнилые осколки.
Но — на татуированном кровью снегу
Наша роспись: мы больше не волки!

Конец охоты на волков (переклад)

Немов бритва, світанок полоснув по очах,
Відчинилися курки, як чарівний сезам,
З'явилися стрілки, на згадці легкі,—
І злетіли бабки з протухлої річки,
І потіха пішла — в дві руки, в дві руки!
Ви легли на живот і прибрали ікла.
Навіть той, навіть той, хто пірнав під прапорці,
Чув вовчі ями подушками лап;
Той, кого навіть куля наздогнати не могла б, —
Теж у страсі зітхнув і приліг — і ослаб.
Щоб життя посміхалося вовкам—не чув,—
Даремно ми любимо її, однолюби.
Ось у смерті — гарний широкий оскал
І здорові, міцні зуби.
Усміхнемося ж вовчою усмішкою ворогові.
Псам ще не намилені холки!
Але — на татуйованому кров'ю снігу
Наш розпис: ми більше не вовки!
Ми повзли, по-собачому хвости підібравши,
До небес здивовані морди задерли:
Або з неба відплата на нас пролилося,
Або світла кінець — і в мозках перекіс, —
Тільки били нас у ріст із залізних бабок.
Кров'ю вимокли ми під свинцевим дощем
І смирилися, вирішивши: все одно не підемо!
Тваринами гарячими плавили сніг.
Цю бійню затіяв не Бог — людина:
Відлітаючим - вліт, тікають - в біг ...
Зграя псів, ти зі мною не в'яжись,
У рівній зварі за нами удача.
Вовки ми — гарне наше вовче життя,
Ви собаки — і смерть вам собача!
Посміхнемося ж вовчою усмішкою ворогові,
Щоб у корені припинити пересуди.
Але — на татуйованому кров'ю снігу
Наш розпис: ми більше не вовки!
До лісу — там хоч небагатьох із вас на березі!
До лісу, вовки, важче вбити на бігу!
Забирайте ж ноги, рятуйте цуценят!
Я мечусь на очах напівп'яних стрільців
І скликаю заблукалі душі вовків.
Ті, хто живий, причаїлися на тому березі.
Що можу я один?
Нічого не можу!
Відмовили очі, притупилося чуття…
Де ви, вовки, колишня лісова звірина,
Де ж ти, жовтооке плем'я моє?!
…Я живу, але тепер оточують мене
Звірі, що вовчих не знали кличів,
Це пси, віддалена наша рідня,
Ми їх раніше вважали здобиччю.
Усміхаюся я вовчою усмішкою ворогові,
Оголюю гнилі уламки.
Але — на татуйованому кров'ю снігу
Наш розпис: ми більше не вовки!