Переклад тексту пісні The Story Of Jonathan (Prologue To The Crimson Idol) - W.A.S.P.

The Story Of Jonathan (Prologue To The Crimson Idol) (оригінал)

I was born Jonathon Aaron Steel, to the parents of William and Elizabeth steel.
I am a Leo, born under the sign of the lion and I was raised in a lower middle class family with only one brother Michael whom I love dearly.
He was five years my senior.
My father's nickname was Red which I could never understand why because his hair was sandy blond.
Nevertheless, the name stuck.
So when my brother was born my father became Big Red and my brother Little Red.
I should have known from the first time when I realised their special connection, that I just didn't fit in to my father's plans.
And as I grew older the constant comparison between my brother and myself left little doubt who was the image of perfection in my father's eye.
To him, my brother could do no wrong and I became The Invisible Boy, the proverbial 'black sheep' and I soon figured out that red and black don't mix.
The beatings I received became more and more frequent to the point where I would ask my father "Am I the orphaned son you would never need"?
But oddly enough I worshipped the ground my father walked upon.
My brother and I were a strange mixture, as different as daylight and dark.
Looking back, it's hard to imagine we came from the same parents.
I sometimes wondered if we had the same father, but I always dismissed that idea as my mother was far too religious, my father as well, to ever even think of such a thing.
But my brother who had always sensed my parent's instilled insecurities tried his best to encourage me.
For I was born different and he knew it.
He often told me when I was born an angel flew over my bed and christened me with a magic wand and said "You shall be the one."
And I had no idea what 'The one' was, but as I grew older I began to understand.
Most boys put their mother on a pedestal and worship them like the Virgin Mary but with her too my relationship was different and not for the good.
She was opinionated, uneducated, sometimes prejudiced, overbearing, believed everything she read, true or not, and when it came to religion was over-zealous to say the least.
A mind boggling combination but she was pretty, very pretty and I would often wonder, bordering on complete confusion, how a person of this description could rationalise life.
This was a series of characteristics that many times in my life I would look back on in bewilderment and the women I sought after when I was older would be nothing like her.
In the pain of youth, the misery of my neglect, would manifest itself in many ways;
depression - my enemy, fear - my friend, hatred - my lover, and anger - fuel for my fire.
These four characteristics of my personality would become the guiding force of my life and would control everything I did or was to become.
I shall explain later in the story about them which I call my Four Doors of Doom.
The mirror, the great plaything for man's vanity.
The mirror was to become, at times, my altar of refuge and other, my alter ego and its magnificent obsession with a relentless pursuit of attention.
It served as a chilling reflection of my own wretchedness and my greatness.
It was the one place I could go to see inside myself, to find love, in an otherwise loveless household where I could be great, where I could be anything or anyone I wanted to be - one hundred percent pure escapism until I discovered its precious
secret.
The mirror lives, it breathes, it talks, it lies, it has a personality all its own.
It is a genie that grants all the wishes you could ever dream, at least in my case - all except two.
It was my 14th birthday, the day that changed my life forever.
My brother Michael, the one person who was my guiding light, my friend, my hero, was killed by a drunk driver in a head-on collision.
He died instantly.
I couldn't even bring myself to go to his funeral.
My agony was so great I just couldn't come face to face with him that one last time.
My failure to attend intensified my parents' resentment for me even more.
But from that moment on, nothing seemed to matter, especially that living hell called 'home'.
For one year after his death I roamed the streets in a fog barely conscious of anything or anyone.
I discovered alcohol, and girls, drugs and in general a life I had never known which was exciting, frightening and wonderfully dangerous.
And it was then as I staggered through a down town city street in one of my drunken rages I stumbled across a small music shop and in the window stood the instrument, the fiery tool that would become the object of my new found desire.
The instrument of my passion, my obsession, the blood-red six string.
It was like I'd known the thing all my life.
I soon found it was the only way I could truly express myself.
It was a way to vent all my frustrations and all my pain - completely opened all my Four Doors Of Doom and I found myself going to the mirror for counsel less and less.
Because of this my songs seemed to write themselves and I knew my destiny was in my music but I was going to have to get out of this backwards town I was in if I was ever going to succeed.
I was 16 going nowhere and the only thing my parents knew was 'live, work, die.'
And if I stayed there that was exactly what was going to happen to me - I was gonna die.
So I ran away to the big city with the lights, excitement and danger and a chance for me to finally live and do my music without the persecution I had known for so long.
I hitchhiked all the way with a suitcase in one hand and my guitar in the other and as I stood at the edge of the city the magic of the place was incredibly intense.
It was to be my new home the place I would call the 'Arena Of Pleasure'.
I lived and struggled in the arena for two years trying to get a break in music and make a record and that's when I ran across a delightful business man named Charlie.
He had been a lawyer for 25 years before he discovered he could fuck over more people in the recording industry then he ever could in a court of law and he was the president of one of the biggest record companies in the world.
The music business to Charlie was nothing more than a sacrificial lamb to be led to slaughter and the weapon of choice was his record company that he'd wield like a mighty sword.
The great tool he would lovingly refer to as 'The Chainsaw'.
The morgue, Charlie said, was the music business where everyone sells out.
Where all the artists will eventually whore themselves to commercialism, the place where the music comes to die.
And through him I learned everything I needed to know about the music business and even things I didn't want to know.
He said he could make me a star, one of the biggest things the world had ever seen.
The big time was calling and I was on my way.
He introduced me to an aspiring young manager named Alex Rodman and together we took on the whole fucking world and kicked it square in the ass.
Just before the release of my first album I was sitting on the steps in front of my apartment when a gypsy woman passed by.
She stopped and asked me if I would like my fortune read and I had never had it done so I was more than happy to say yes.
She revealed a deck of Tarot cards and began to tell me of my past in which she went into great detail about the pain of my youth, my brother and my parents.
She saw my present with my great struggle to succeed and fulfillment of my dreams and new found happiness but after about ten minutes she stopped and I wanted to know of my future and pleaded for her to go on and finally she spoke.
She showed me a very disturbing vision of where I was going.
I told her that I wanted a phenomenal wealth and fame and in the cards she saw a fallen hero and looked at me and said "Be careful what you wish for - it might come true, for the face of death wears the mask of the King
of Mercy."
I asked her if she was sure of what she had seen and with a blank stare she turned and walked away leaving me with the cards and a haunting that would follow me the rest of my life.
Success agreed with me with amazing ease.
The more records I sold the more excess I had of everything - friends, money, women, cars, houses.
It was at one of my nightly hedonisms where a flash individual entered the room.
He introduced himself as the Doctor.
I asked him what kind of doctor and he smiled and said, "meet my friend Uncle Sam."
The mirror that was once on the wall, my alter ego, was now talking to me from the table and the next three years were a blur.
Drugs became the new candy and alcohol became the new Coca Cola and Doctor Rockter was my new best friend and I never heard the mirror speak again until tonight.
I was at the peak of my career and the world saw me as I had always wanted it, The Idol, the Great Crimson Idol.
Now I had everything it seemed, everything but the one thing that would have meant more to me than anything.
The pain that manifested itself into my obsession, the acceptance of me by my father and mother, who I had not spoken to since I had left home.
One morning my manager Alex came in and broke up one of our nightly Easy Rider Parties.
An Easy Rider Party was when everybody would come over to my house, the band, the doctor, hot and cold running women etc. And we'd watch the movie and do everything going on the film only a lot more.
And he threatened to leave me if I didn't clean up.
It was not that he cared about me as a person he was only interested in my talent and what I could do to further his own career as a true showbiz mogul.
But it was then I realised just how far things had gone.
So I sat there alone in my palace of pain and I was just numb from the alcohol and the drugs but equally as intoxicated by my own fame and I had just enough courage to pick up the phone and dial the number.
My mind went into a whirlwind thinking of what would happen and the fear overcame me and I started to put down the phone but before I could a voice at the other end rang out and it sent a chill through me that I had never known.
It was my mother.
It was hard for me to speak, my heart pounding out of my chest but when I did I did the best I could.
She was very cold.
But I knew the shock of suddenly hearing from me after all these years was overwhelming and I was hoping that all the time that had passed would heal the deep wounds between my parents and me but...I desperately wanted them to approve of me,
to accept me - it was all I ever wanted.
I hoped my success would finally prove my worthiness and they would welcome the prodigal son home.
All I wanted was for them to be proud of me but less than 50 words were spoken.
The last four were "We have no son."
Some wounds never heal and mine had scarred me for life.
A great star fell from the sky that night and with its descent left a scorched path in its way - a great path of self-destruction before burning out.
And on this night the great finale is finally here.
'Be careful what you wish for - it may come true.'
Long live, long live the King of Mercy.

(переклад)

Я народився Джонатон Аарон Стіл від батьків Вільяма та Елізабет Стіл.
Я Лев, народжений під знаком Лева, і я виріс у сім’ї нижчого середнього класу, маючи лише одного брата Майкла, якого я дуже люблю.
Він був на п'ять років старший за мене.
Прізвисько мого батька було Рудий, чому я так і не зрозумів, бо його волосся було пісочно-русявим.
Тим не менш, назва прижилася.
Отже, коли народився мій брат, мій батько став Великим Червоним, а мій брат — Маленьким Червоним.
Я повинен був знати з першого разу, коли я усвідомив їхній особливий зв’язок, що я просто не вписувався в плани мого батька.
І коли я дорослішав, постійне порівняння між моїм братом і мною майже не залишало сумнівів, хто був образом досконалості в очах мого батька.
Для нього мій брат не міг зробити нічого поганого, і я став Хлопчиком-невидимкою, загальновідомою «чорною вівцею», і незабаром я зрозумів, що червоне і чорне не поєднуються.
Бити мене ставали дедалі частішими, аж до того, що я запитував свого батька: «Чи я син-сирота, який тобі ніколи не потрібен»?
Але як не дивно, я поклонявся землі, по якій ходив мій батько.
Ми з братом були дивною сумішшю, різною, як денне світло й темрява.
Озираючись назад, важко уявити, що ми походили від одних батьків.
Іноді я думав, чи у нас один батько, але я завжди відкидав цю думку, оскільки моя мати була надто релігійною, мій батько також, щоб навіть подумати про таке.
Але мій брат, який завжди відчував невпевненість моїх батьків, намагався мене підбадьорити.
Бо я народилася іншою, і він це знав.
Він часто казав мені, що коли я народився, ангел пролетів над моїм ліжком, охрестив мене чарівною паличкою і сказав: «Ти будеш єдиною».
І я поняття не мав, що таке «Один», але коли я став старшим, я почав розуміти.
Більшість хлопців ставлять свою матір на п’єдестал і поклоняються їй, як Діві Марії, але з нею мої стосунки також були іншими і не на добрі.
Вона була самовпевненою, неосвіченою, іноді упередженою, владною, вірила всьому, що читала, правді чи ні, а коли справа доходила до релігії, була, м’яко кажучи, надмірною.
Приголомшлива комбінація, але вона була гарна, дуже гарна, і я часто дивувався, що межувало з повною плутаниною, як людина такого опису могла раціоналізувати життя.
Це була серія характеристик, на які я багато разів у своєму житті озирався з подивом, і жінки, яких я шукав, коли я був старшим, були зовсім не схожі на неї.
У муках юності, нещастя мого зневаги виявлялося багатьма способами;
депресія - мій ворог, страх - мій друг, ненависть - мій коханець, а гнів - пальне для мого вогню.
Ці чотири риси моєї особистості стануть керівною силою мого життя і контролюватимуть усе, що я роблю чи збираюся стати.
Я поясню пізніше в історії про них, яку я називаю моїми Чотири Двері Долі.
Дзеркало, велика іграшка для чоловічого марнославства.
Дзеркало мало часом стати моїм вівтарем притулку та іншим, моїм альтер-его та його чудовою одержимістю невпинним прагненням до уваги.
Це стало жахливим відображенням моєї власної біди та моєї величі.
Це було єдине місце, куди я міг піти, щоб побачити себе всередині, щоб знайти кохання, в родині, в якій інакше не було любові, де я міг бути чудовим, де я міг бути ким завгодно або будь-ким, ким би хотів бути - стовідсотковий чистий ескапізм, поки я не виявив його дорогоцінність
секрет.
Дзеркало живе, воно дихає, воно говорить, воно бреше, воно має власну особистість.
Це джин, який виконує всі бажання, про які можна мріяти, принаймні в моєму випадку — усі, крім двох.
Це був мій 14-й день народження, день, який назавжди змінив моє життя.
Мій брат Майкл, єдина людина, яка була моїм дороговказом, моїм другом, моїм героєм, загинув у лобовому зіткненні п’яним водієм.
Він помер миттєво.
Я навіть не міг змусити себе піти на його похорон.
Моя агонія була настільки сильною, що я просто не міг зустрітися з ним віч-на-віч востаннє.
Моя неявка ще більше посилила образу моїх батьків на мене.
Але з того моменту, здавалося, ніщо не має значення, особливо те пекло, яке називається «домом».
Рік після його смерті я блукав вулицями в тумані, майже нікого й нічого не помічаючи.
Я відкрив для себе алкоголь, дівчат, наркотики і взагалі життя, якого я ніколи не знав, яке було захоплюючим, лякаючим і неймовірно небезпечним.
І саме тоді, хитаючись вулицею міста, у своєму п’яному гніві я натрапив на маленьку музичну крамницю, а у вітрині стояв інструмент, вогненний інструмент, який став об’єктом мого нового знайденого бажання.
Інструмент моєї пристрасті, моєї одержимості, криваво-червона шестиструна.
Здавалося, я знав цю річ усе життя.
Незабаром я зрозумів, що це єдиний спосіб по-справжньому виразити себе.
Це був спосіб виплеснути всі мої розчарування та весь мій біль – повністю відчинив усі свої Чотири Двері Долі, і я все рідше звертався до дзеркала за порадою.
Через це мої пісні, здавалося, пишуться самі, і я знав, що моя доля в моїй музиці, але мені доведеться вибратися з цього відсталого міста, в якому я опинився, якщо я колись збираюся досягти успіху.
Мені було 16, і я нікуди не йшов, і єдине, що мої батьки знали, це «жити, працювати, померти».
І якби я там залишився, це саме те, що зі мною мало статися — я б помер.
Тож я втік у велике місто з вогнями, хвилюванням і небезпекою, а також шансом для мене нарешті жити й робити свою музику без переслідувань, які я знав так довго.
Я їхав автостопом усю дорогу з валізою в одній руці та гітарою в іншій, і коли я стояв на краю міста, магія цього місця була неймовірно сильною.
Це мав бути мій новий дім, місце, яке я б назвав «Ареною задоволення».
Я жив і боровся на арені два роки, намагаючись зробити перерву в музиці та записати запис, і тоді я натрапив на чудового бізнесмена на ім’я Чарлі.
Він був адвокатом протягом 25 років, перш ніж він виявив, що він може трахнути більше людей в індустрії звукозапису, ніж він коли-небудь міг би в суді, і він був президентом однієї з найбільших звукозаписних компаній у світі.
Музичний бізнес для Чарлі був нічим іншим, як жертовним ягням, якого вели на забій, а зброєю, яку вибрали, була його звукозаписна компанія, якою він володів, як могутнім мечем.
Чудовий інструмент, який він із любов’ю називав би «Бензопила».
Чарлі казав, що морг — це музичний бізнес, де всі розпродаються.
Де всі артисти врешті-решт піддадуться комерціалізації, місце, де музика помирає.
І через нього я дізнався все, що мені потрібно було знати про музичний бізнес, і навіть те, що я не хотів знати.
Він сказав, що може зробити мене зіркою, однією з найбільших речей, які коли-небудь бачив світ.
Великий час дзвонив, і я був у дорозі.
Він познайомив мене з початківцем молодим менеджером на ім’я Алекс Родман, і ми разом захопили весь довбаний світ і набили його прямо під дупу.
Якраз перед виходом мого першого альбому я сидів на сходах перед своєю квартирою, коли повз пройшла циганка.
Вона зупинилася і запитала мене, чи хочу я, щоб мені прочитали долю, але я ніколи цього не робив, тому я був більш ніж радий відповісти «так».
Вона показала колоду карт Таро й почала розповідати мені про моє минуле, в якому вона докладно описувала біль моєї юності, мого брата та батьків.
Вона бачила моє сьогодення з моєю великою боротьбою за успіх, здійснення моїх мрій і нове щастя, але приблизно через десять хвилин вона зупинилася, і я захотів знати про своє майбутнє, благав її продовжувати, і нарешті вона заговорила.
Вона показала мені дуже тривожне бачення того, куди я йшов.
Я сказав їй, що хочу феноменального багатства та слави, а в картах вона побачила полеглого героя, подивилася на мене і сказала: «Будь обережним, чого хочеш — воно може збутися, бо обличчя смерті носить маску Короля.
милосердя».
Я запитав її, чи впевнена вона в тому, що бачила, і з порожнім поглядом вона повернулася й пішла, залишивши мене з картами та переслідуванням, яке супроводжуватиме мене все життя.
Успіх погодився зі мною з дивовижною легкістю.
Чим більше платівок я продавав, тим більше у мене було всього: друзів, грошей, жінок, машин, будинків.
Це було під час одного з моїх нічних гедонізмів, коли в кімнату увійшов спалах.
Він представився Доктором.
Я запитав його, що за лікар, і він усміхнувся і сказав: «Знайомтеся з моїм другом дядьком Семом».
Дзеркало, яке колись було на стіні, моє альтер-его, тепер розмовляло зі мною за столом, і наступні три роки були розмитою плямою.
Наркотики стали новою цукеркою, а алкоголь — новою кока-колою, а доктор Роктер став моїм новим найкращим другом, і я ніколи більше не чув, як дзеркало говорило до цього вечора.
Я був на піку своєї кар’єри, і світ побачив мене таким, яким я завжди хотів, Ідол, Великий Багряний Ідол.
Тепер у мене було все, як здавалося, все, крім однієї речі, яка мала б для мене більше значення.
Біль, який виявився у моїй одержимості, прийнятті мене батьком і матір’ю, з якими я не розмовляв, відколи пішов з дому.
Одного ранку мій менеджер Алекс прийшов і зірвав одну з наших нічних вечірок Easy Rider.
Вечірка Easy Rider — це час, коли всі приходили до мене додому, група, лікар, гарячі та холодні жінки, що біжать тощо. І ми дивилися фільм і робили все, що відбувається у фільмі, тільки набагато більше.
І він погрожував залишити мене, якщо я не приберуся.
Справа не в тому, що він піклувався про мене як про людину, його цікавив лише мій талант і те, що я можу зробити для подальшої його власної кар’єри справжнього магната шоу-бізнесу.
Але тоді я зрозумів, як далеко все зайшло.
Тож я сидів сам у своєму палаці болю, і я просто заціпенів від алкоголю та наркотиків, але так само був сп’янілий власною славою, і мені вистачило сміливості взяти трубку та набрати номер.
Мій розум закрутився від думок про те, що станеться, і страх охопив мене, я почав відкладати слухавку, але перш ніж я встиг, пролунав голос на іншому кінці, і мене пронизав холод, якого я ніколи не бачив.
Це була моя мати.
Мені було важко говорити, моє серце калатало з грудей, але коли я це зробив, я зробив усе, що міг.
Їй було дуже холодно.
Але я знала, що шок від того, що я раптово почула мене через стільки років, була надзвичайною, і я сподівалася, що весь час, який минув, загоїть глибокі рани між мною та моїми батьками, але... я відчайдушно хотіла, щоб вони схвалювали мене,
прийняти мене - це було все, чого я коли-небудь хотів.
Я сподівався, що мій успіх нарешті доведе мою гідність і вони привітають блудного сина додому.
Все, що я хотів, це щоб вони пишалися мною, але було сказано менше 50 слів.
Останні чотири були «У нас немає сина».
Деякі рани ніколи не загоюються, а мої залишили на мені шрами на все життя.
Тієї ночі велика зірка впала з неба і залишила на своєму шляху випалений шлях — великий шлях самознищення, перш ніж згоріти.
І цієї ночі нарешті настав великий фінал.
«Будьте обережні, чого бажаєте – воно може здійснитися».
Хай живе, хай живе Цар Милосердя.