| Суботній вечір…
|
| Суботній вечір
|
| Без чверті п’ять
|
| О, я бачив би, як він підійшов до дверей
|
| Відштовхнув вас убік, коли він похитався всередину
|
| Випльовування алкоголю на підлогу
|
| Буря настає
|
| І незабаром воно впаде
|
| Я дивлюсь на тебе з берега
|
| Тож вам краще триматися
|
| Бо це суботній вечір
|
| І всі твої друзі вийшли
|
| І ти почуваєшся лайно
|
| Бо вони тобі ніколи не дзвонять
|
| Ні, вам ніколи не телефонують
|
| Ні, вони ніколи не дзвонять, ніколи не дзвонять, ніколи...
|
| «Назви мені ім’я, і я вдарю тебе знову
|
| Ти повія, ти сука, ти повія
|
| Поговоріть із татом таким тоном голосу»
|
| Над дверима висить ремінь
|
| Тож ти біжиш до своєї кімнати й ховаєшся у своїй кімнаті
|
| Думаючи, як можна звести рахунки
|
| Але сьогодні ввечері суботи, без чверть шоста
|
| І всі твої друзі вийшли
|
| Але ви живете в палицях
|
| Все одно вони вам ніколи не телефонують
|
| Ні, вам ніколи не телефонують
|
| Ні, вони ніколи не дзвонять, ніколи не дзвонять, ніколи не дзвонять
|
| Синій проблисковий світло минулої суботи ввечері
|
| Вивели сусідів усіх на вулицю
|
| Дивився, як пожежники виносили вас
|
| Потім ми дивилися один одному в ноги
|
| Тепер усі бачать і ніхто не каже
|
| Чи всі ми боїмося спеки?
|
| Але це суботній вечір, і я лежу один
|
| У ліжку, яке я застелив, відключив телефон
|
| Все одно вони вам ніколи не телефонували
|
| Ні, вони вам ніколи не телефонували
|
| Ні, вони ніколи не дзвонять, ніколи не дзвонять, ніколи не дзвонять |