Переклад тексту пісні Das Foto Vor Mir Auf Dem Tisch - Reinhard Mey

Das Foto Vor Mir Auf Dem Tisch (оригінал)

Das Foto vor mir auf dem Tisch
Ist längst vergilbt und altmodisch
In seinem jugendstilgeschwung’nen Rahmen
Ein kleines Mädchen jener Zeit
In einem weißen Spitzenkleid
So wie auf manch alten Bonbonreklamen
Ein kleiner, runder Kinderkopf
Ein rabenschwarzer Lockenschopf
Und große braune Augen, unbestritten
Meine eigenen Züge sind
Dem kleinen Mädchen, wie ich find'
Wie man so sagt, aus dem Gesicht geschnitten
Sie mag drei Jahr' sein, oder vier
Welch eine Reise liegt vor ihr
Welch langer Weg an ihrem Lebensmorgen
Freude und Leid der Kinderzeit
In Güte und Geborgenheit
Die Schule und damit die ersten Sorgen
Der Erste Weltkrieg bricht herein
Sie ziehen ihren Vater ein
Zum «ungedienten Landsturm», wie sie’s nennen
Ihn, dessen Hände zur Musik
Viel besser taugen als zum Krieg
Und sie lernt Hunger und Entbehrung kennen
Kriegsende, Elend, Inflation
Das Ende mancher Illusion
In Ungewissheit, Wirrwarr und Geschiebe
Der Mut zu einem Neubeginn
Die Ausbildung als Lehrerin
Die erste und gleich die ganz große Liebe
Die Feste in den Ateliers
Die Bälle, die Künstlercafés
Das Charlestonkleid, Stirnband und kurze Haare
Und jeder Tag und jede Nacht
Wird wie ein Feuerwerk entfacht
Es sind auch ihre «wilden zwanz’ger Jahre»
Die Jugendliebe wird ihr Mann
Im Beruf erkennt man sie an
Ihr erstes Kind, ein Mädchen, wird geboren
Doch Deutschland wird mobil gemacht
Und wieder senkt sich tiefe Nacht
Über die Welt, und alles ist verloren
Sie holen alle für den «Sieg»
Und auch ihr Mann muss in den Krieg
Sie selbst wird in Berlin zum Dienst verpflichtet
Und als der Bombenhagel fällt
Bringt sie mich eines Nachts zur Welt
Im Klinikflur, so hat sie’s mir berichtet
Und nun wird Alles doppelt schwer
Allein in diesem Trümmermeer
Es geht nur noch darum zu überleben
Und dabei hat sie irgendwie
Auch wenn der Himmel Feuer spie
Mir Wärme und Geborgenheit gegeben
Und dann im zerbombten Berlin
Mit mir von Tür' zu Türe zieh’n
Manchmal gibt’s was auf Lebensmittelkarten
Sich nicht verlier’n in dem Gewirr
'N Kelle Brei ins Kochgeschirr
Und wieder in endlosen Schlangen warten
Aus ihren Kleidern macht sie mir
Mantel und Rock, und wenn ich frier'
Briketts aus den letzten Habseligkeiten
Mit Liebe und aus nichts macht sie
Mir Spielzeug und mit Phantasie
Eine glückliche Zeit aus bitt’ren Zeiten
Zum Avus-Rennen mit mir geh’n
Nach Tempelhof, die Flieger seh’n
Im Kaufhaus stundenlang Rolltreppe fahren
Sie lehrt mich schwimmen und sogar
— Etwas verbot’ner Weise zwar —
Den Brezelkäfer fahren, mit zwölf Jahren
Und dann in meiner wilden Zeit
Stur wie ein Bock, mit allen Streit
Kein noch so guter Rat wird angenommen
Nur ihrer, so ganz nebenher
Sie lässt mir das Gefühl, als wär'
Ich zu der Einsicht ganz allein gekommen
Der erste eig’ne Weg ist schwer
Weiß nicht, wie oft ich noch heimkehr'
Mit vollem Herzen und mit leeren Taschen
Wie oft hat sie mir dann verdeckt
Manche Markfünfzig zugesteckt
Den Koffer gepackt und mein Zeug gewaschen
Nach Hause kommen, das tat gut!
Noch oft hat sie mir neuen Mut
Ideen und Begeisterung gegeben
Manch Beispiel von Großzügigkeit
Die Lebensfreude zum Geleit
Und manch gute Lektion blieb bei mir kleben
Heute fällt ihr das Sehen schwer
Die Augen sind so gut nicht mehr
Und sie hat Mühe ohne Glas zu lesen
Das Leben währet achzig Jahr
Sagt man, und wenn es köstlich war
Dann ist’s, wie ihres, Müh' und Last gewesen
Die schwarzen Haare sind schlohweiß
Und so schließt sich der Bilder Kreis
Die sich für mich um ihr Kinderbild ranken
Auch wenn’s gar nichts zur Sache tut:
Ich schwör's, besäß' ich einen Hut
Dann zög' ich ihn jetzt vor ihr in Gedanken

(переклад)

Фото переді мною на столі
Він давно пожовклий і старомодний
У своїй вигнутій рамі в стилі модерн
Маленька дівчинка того часу
У білій мереживній сукні
Як на старій рекламі цукерок
Маленька, кругла дитяча голова
Ворон-чорна кучерява голова
І великі карі очі, без сумніву
Мої власні потяги
Маленька дівчинка, я думаю
Як кажуть, відрізати від обличчя
Їй може бути три роки чи чотири
Яка подорож попереду
Який довгий ранок її життя
дитячі радощі та печалі
В доброті та безпеці
Школа і з нею перші турботи
Вибухає Перша світова війна
Вони годують батька
До «необслуженого ландштурму», як його називають
Той, чиї руки під музику
Набагато краще, ніж війна
І вона пізнає голод і нестатки
Кінець війни, нещастя, інфляція
Кінець деяким ілюзіям
У невизначеності, плутанини та сміття
Сміливість для нового початку
Навчання вчителя
Перша і дуже велика любов
Вечірки в студіях
Кулі, художник кафе
Сукня Чарльстон, пов'язка на голову і коротке волосся
І кожен день і кожну ніч
Буде запущено як феєрверк
Це також її "ревні двадцяти"
Кохання її юності стає її чоловіком
Ви впізнаєте їх на роботі
У них народжується перша дитина, дівчинка
Але Німеччину мобілізують
І знову настає глибока ніч
Над світом і все втрачено
Всіх ведуть на "перемогу"
І її чоловік теж має йти на війну
Вона сама зобов'язана служити в Берліні
А коли падають бомби
Чи народить вона мене однієї ночі
У коридорі клініки вона мені сказала
А тепер все стає удвічі складним
На самоті в цьому морі уламків
Це все про те, щоб вижити
І при цьому вона якось
Навіть якщо небо кидає вогнем
Дарувала мені тепло і безпеку
А потім у розбомбованому Берліні
Ходи зі мною від дверей до дверей
Іноді щось є на картках харчування
Не заблукайте в клубку
Половник каші в посуді
І знову чекають у нескінченних чергах
Зі свого одягу вона робить мене
Пальто і спідниця, а коли мені холодно
Брикети з останніх речей
З любов’ю і з нічого вона робить
Мені іграшки і з фантазією
Щасливий час із гірких часів
Іди зі мною на перегони Avus
До Темпельгофа, подивіться на літаки
Годинами їздити на ескалаторі в універмагі
Вона вчить мене плавати і навіть
— Дещо забороненим способом —
Водіння жука-кренделя в дванадцять років
А потім у мій дикий час
Упертий, як коза, з усіма сварками
Жодна порада, якою б доброю вона не була, не буде прийнята
Тільки вона, так дуже випадково
Вона змушує мене відчувати себе
Я прийшов до усвідомлення сам
Перший власний шлях важкий
Я не знаю, як часто я буду приходити додому
З повним серцем і з порожніми кишенями
Скільки разів вона приховувала це від мене?
Дехто скинув по п’ятдесят марок
Упакував свою валізу і виправ речі
Повертаючись додому, було добре!
Часто вона надає мені нової сміливості
подані ідеї та ентузіазм
Деякий приклад великодушності
Joie de vivre, щоб супроводжувати вас
І кілька хороших уроків запам’яталися мені
Сьогодні їй важко побачити
Очі вже не такі гарні
І їй важко читати без склянки
Життя вісімдесят років
Кажуть, нехай і смачно
Тоді це була, як і її, біда і тягар
Чорне волосся білосніжне
І так коло малюнка замикається
Які для мене обплітають їхній образ дитинства
Навіть якщо це не важливо:
Присягаюсь, якби у мене був капелюх
Тоді я тепер малюю його перед нею в своїх думках