Переклад тексту пісні Два дома - Ирина Ежова

Два дома (оригінал)

Два дома стояли на желтой горе
И каждое утро навстречу заре
Мальчишка с девчонкой двенадцати лет
В горы бежали, встречали рассвет.
Мальчишка последние ночи не спал —
Он где-то про чудо-цветок услыхал.
В горах на вершине цветок тот растет,
Кто его сыщет, тот счастье найдет.
Я должен, обязан цветок тот найти
И ей в день рожденья его принести!
Рубашка изорвана, руки в крови —
Ищет мальчишка счастья цветы.
Вдруг ржавое что-то попалось ему,
Он тронул, и взрыв разорвал тишину.
Мальчишку спасли, но с двенадцати лет
Ему еже больше не видеть рассвет,
По горным вершинам ему не бежать,
И дали степные ему не обнять.
Прошло лет пятнадцать и девочка та Красавицей стала, ее красота
Пленяла в округе всех лучший парней,
Но лишь одного парня видели с ней.
В коляске, слепой, на щеке рваный след,
Он нежно укутанный в розовый плед,
Он часто ее уговоривал: Брось,
Не лучше ли жить нам с тобою поврозь.
Однажды мальчишка ее попросил
В горы, к обрыву его подвезти,
Туда, где вокруг бушевала река,
И грохотала, стуча в берега.
Она оглянулась, услышала стук,
И на лице отразился испуг:
На месте, где раньше коляска была,
Осталась лишь в память примята трава.
Два дома стояли на желтой реке,
И каждое утро навстречу заре,
Седая красавица, двадцать семь лет,
В горы бежала, встречала рассвет.

(переклад)

Два будинки стояли на жовтій горі
І щоранку назустріч зорі
Хлопчик з дівчинкою дванадцяти років
В гори бігли, зустрічали світанок.
Хлопчик останні ночі не спав —
Він десь про чудо-квітку почув.
У горах на вершині квітка та росте,
Хто його знайде, той знайде щастя.
Я має, зобов'язаний квітку той знайти
І Їй у день народження його принести!
Сорочка підірвана, руки в крові
Шукає хлопчик щастя квіти.
Раптом іржаве щось трапилося йому,
Він зворушив, і вибух розірвав тишу.
Хлопчика врятували, але з дванадцяти років
Йому що більше не бачити світанок,
По гірським вершинам йому не бігти,
І дали степові йому не обійняти.
Минуло років п'ятнадцять і дівчинка та Красунею стала, її краса
Зачарувала в¦окрузі всіх кращих хлопців,
Але тільки одного хлопця бачили з нею.
У колясці, сліпий, на щеці рваний слід,
Він ніжно укутаний в рожевий плед,
Він часто її вмовляв: Кинь,
Не краще жити нам з тобою нарізно.
Якось хлопчик її попросив
У гори, до обриву його підвезти,
Туди, де навколо вирувала річка,
І гуркотіла, стукаючи у берега.
Вона озирнулася, почула стукіт,
І на особі відбився переляк:
На місці, де раніше коляска була,
Залишилася лише в пам'ять прим'ята трава.
Два будинки стояли на жовтій річці,
І щоранку назустріч зорі,
Сива красуня, двадцять сім років,
В гори бігла, зустрічала світанок.