Переклад тексту пісні Секреты ненависти - Эйсик, Ассаи

Секреты ненависти (оригінал)

— Я пытаюсь выяснить… Кто это?
— Не знаю.
— Кого ждёте?
— Нет, ошиблись, наверное...
— Сидеть!
Почему голос звучит только внутри меня?..
Не слышите вы меня!...
Кому Дар я выменял?..
Кого Богом выбрал я?..
Почему голос звучит только внутри меня?..
Не слышите вы меня!...
Кому Дар я выменял?..
Кого Богом выбрал я?..
Секреты ненависти проклятых...
Ты... Сотканы дарами подати лишь,
На пути у людей, а я поверил было...
В эти мифы...церковь церквей!
Берёзы плакали соком после того как,
Я увидел поле пней по локоть...
Ветер, друг пленных, благодарю за преданность,
Улетай навсегда!
Немного солнца золотого, песок,
Стопы стёрты в кровь,
Руки закованы, отпусти меня птицей в небо, прошу...
Я потерял слова вдыхая чудо тут...
Из уст главных, тех, кто может отнять,
Веру вовеки или подарить бессмертие.
Я был одним из тех, на ком срывали злобу,
Сотканные, дарами подати моей!
Театр теней, театр безликих,
И не в моих силах остановить это,
Боль старых, боль знаний,
Боль каменных, Боль признаний этих,
Я буду верен тебе, твои мечты исполнив,
Ведь я упрям и молод, смотри!
Отдай мне силу бить в грудь,
Плавить так много и я построю Храм для Бога!..
На стыд Небу, нас там и не было!
Он строил, месил кровь и боль, выл без сил,
Мир был не мил с теми намерениями,
Таких не было мер, которыми он мерил,
С кем дело имел он, но всё кипело!
Тлела но не слово, закипала слава,
На главах подлых, демонов кодлы,
Могла и мгла тогда проникать свободных!
Принимай рабов своих с духом слабых,
Славы, а потом снадобья сладкого, сонного...
Сотканный, стало быть, из олова и голода,
Он понемногу складывал.
Там падал свет лампады,
Замешивал сплавы с улыбкой жадной дабы,
Нажить золота или позора, сам рисовал узоры
Кровью врагов своих сожженных!
Был красив, как икона, но по локти в крови,
Пытался приподнять своды Тьмы,
Немые глиняные колокола!
В осколках склок вздыхали алтари,
Берёзы плакали...Не рано ли, раны?
Теперь вы не рады.
Вот чаша с ядом,
Гуще не надо поющей поодаль падали падалью!
Строящей дали, делить желания, с ожиданием...
Казнил дни по разному с предвкушением праздника,
Когда последнее слово будет сказано,
Сказано — сделано, названный сотканным,
Последние сутки опять выл как сука,
На утро смог произнести лишь ни звука...
От слуг слышать только слухи
О потерянном даре речи...
На этом в этом зале мы тушим свечи…

Секреты ненависти (переклад)

— Я намагаюся дізнатися… Хто це?
- Не знаю.
— Кого чекаєте?
— Ні, помилилися, мабуть...
- Сидіти!
Чому голос звучить тільки всередині мене?
Не чуєте ви мене!
Кому Дар я вименяв?
Кого Богом вибрав я?
Чому голос звучить тільки всередині мене?
Не чуєте ви мене!
Кому Дар я вименяв?
Кого Богом вибрав я?
Секрети ненависті проклятих...
Ти... Соткані дарами подати лише,
На шляху у людей, а я повірив...
В ці міфи... церква церков!
Берези плакали соком після того, як,
Я побачив поле пнів по лікоть.
Вітер, друже полонених, дякую за відданість,
Відлітай назавжди!
Трохи сонця золотого, пісок,
Стопи стерті в кров,
Руки закуті, відпусти мене птахом у небо, прошу...
Я втратив слова вдихаючи диво тут.
З вуст головних, тих, хто може забрати,
Віру навіки або подарувати безсмертя.
Я був одним із тих, на кому зривали злість,
Соткані, дарами подати моєї!
Театр тіней, театр безликих,
І не в моїх силах зупинити це,
Біль старих, біль знань,
Біль кам'яних, Біль зізнань цих,
Я буду вірний тобі, твої мрії виконавши,
Адже я впертий і молодий, дивись!
Віддай мені силу бити в груди,
Плавити так багато і я побудую Храм для Бога!
На сором Неба нас там і не було!
Він будував, місив кров і біль, вив без сил,
Світ був не милий з тими намірами,
Таких не було заходів, якими він міряв,
З ким він мав справу, але все кипіло!
Тліла але не слово, закипала слава,
На главах підлих, демонів кодли,
Могла та імла тоді проникати вільних!
Приймай рабів своїх із духом слабких,
Слави, а потім зілля солодкого, сонного...
Сотканий, отже, з олова і голоду,
Він потроху складав.
Там падало світло лампади,
Замішував метали з усмішкою жадібної даби,
Нажити золота чи ганьби, сам малював візерунки
Кров'ю ворогів своїх спалених!
Був гарний, як ікона, але по лікті в крові,
Намагався підняти склепіння Темряви,
Німі глиняні дзвони!
В осколках склок зітхали вівтарі,
Берези плакали ... Чи не рано, рани?
Тепер ви не раді.
Ось чаша з отрутою,
Густіше не треба співаючою віддалік падали падаллю!
Будівниці дали, ділити бажання, з очікуванням...
Стратив дні по-різному з передчуттям свята,
Коли останнє слово буде сказано,
Сказано - зроблено, названий зітканим,
Остання доба знову вив як сука,
На ранок зміг вимовити лише звуку...
Від слуг чути лише чутки
Про втрачений дар мови.
На цьому в цьому залі ми гасимо свічки.