Переклад тексту пісні Когда звенят колокола - Эдуард Хиль

Когда звенят колокола (оригінал)

Ах, колокольчик под дугой,
Ты, правда, крошечный такой,
Но где-то спрятана в тебе
Большого колокола грусть,
И звоном душу мужика
Ты выражала все века
От колокольчика до колокола, Русь.
Когда звонят колокола,
Роса особенно светла
И васильки чуть привстают,
Как очи синие лугов.
Благословляет этот звон
Героев павших вечный сон,
Благословляет детский смех
И чью-то первую любовь.
Когда звонят колокола,
Они звонят не помня зла.
Но, каждый колокол внутри,
Он затаен, но не забыл,
Что они были бунтари
Что их плетьми секли цари
И, вырывая языки,
Везли их стражники в Сибирь.
Когда звонят колокола,
То просыпается зола
Врагом сожженных деревень
На распроклятой той войне,
И в каждом колоколе скрыт
Набат, который чутко спит,
И в каждом русском скрыт набат,
И в каждом русском скрыт набат,
Пусть где-то в самой глубине.
Когда звонят колокола,
Им даль бескрайняя мала,
И птицы медные летят
И по полям и по лесам,
И ты, смиряя в сердце дрожь,
Глаза закроешь и плывешь
По зазвеневшим небесам,
Ну, а куда – не знаешь сам.

Когда звенят колокола (переклад)

Ах, дзвіночок під дугою,
Ти, правда, крихітний такий,
Але десь захована в тобі
Великий дзвон сум,
І дзвоном душу мужика
Ти висловлювала всі віки
Від дзвоника до дзвона, Русь.
Коли дзвонять дзвони,
Роса особливо світла
І волошки трохи підводяться,
Як очі сині луки.
Благословляє цей дзвін
Героїв полеглих вічний сон,
Благословляє дитячий сміх
І чиєсь перше кохання.
Коли дзвонять дзвони,
Вони дзвонять не пам'ятаючи зла.
Але, кожен дзвін усередині,
Він прихований, але не забув,
Що вони були бунтарі
Що їх батогами сікли царі
І, вириваючи мови,
Везли їхні стражники до Сибіру.
Коли дзвонять дзвони,
То прокидається зола
Ворогом спалених сіл
На розпроклятій війні,
І в кожному дзвоні прихований
Набат, який чуйно спить,
І в кожній російській схований сполох,
І в кожній російській схований сполох,
Нехай десь у самій глибині.
Коли дзвонять дзвони,
Їм далечінь безкрайня мала,
І птахи мідні летять
І по полях і по лісах,
І ти, упокорюючи в серці тремтіння,
Очі закриєш і пливеш
По зазвенілим небесам,
Ну а куди – не знаєш сам.