Переклад тексту пісні Sebastian im Traum - Eden Weint Im Grab

Sebastian im Traum (оригінал)

Mutter trug das Kindlein im weißen Mond
Im Schatten des Nußbaums, uralten Holunders
Trunken vom Safte des Mohns, der Klage der Drossel
Und stille
Neigte in Mitleid sich über jene ein bärtiges Antlitz
Leise im Dunkel des Fensters;
und altes Hausgerät
Der Väter
Lag im Verfall;
Liebe und herbstliche Träumerei
Also dunkel der Tag des Jahrs, traurige Kindheit
Da der Knabe leise zu kühlen Wassern, silbernen Fischen Ruh und Antlitz;
hinabstieg
Da er steinern sich vor rasende Rappen warf
In grauer Nacht sein Stern über ihn kam
Oder wenn er an der frierenden Hand der Mutter
Abends über Sankt Peters herbstlichen Friedhof ging
Ein zarter Leichnam stille im Dunkel der Kammer lag
Und jener die kalten Lider über ihn aufhob
Er aber war ein kleiner Vogel im kahlen Geäst
Die Glocke lang im Abendnovember
Des Vaters Stille, da er im Schlaf die dämmernde Wendeltreppe hinabstieg
Frieden der Seele.
Einsamer Winterabend
Die dunklen Gestalten der Hirten am alten Weiher
Kindlein in der Hütte von Stroh;
o wie leise
Sank in schwarzem Fieber das Antlitz hin
Heilige Nacht
Oder wenn er an der harten Hand des Vaters
Stille den finstern Kalvarienberg hinanstieg
Und in dämmernden Felsennischen
Die blaue Gestalt des Menschen durch seine Legende ging
Aus der Wunde unter dem Herzen purpurn das Blut rann
O wie leise stand in dunkler Seele das Kreuz auf
Liebe;
da in schwarzen Winkeln der Schnee schmolz
Ein blaues Lüftchen sich heiter im alten Holunder fing
In dem Schattengewölbe des Nussbaums
Und dem Knaben leise sein rosiger Engel erschien
Freude;
da in kühlen Zimmern eine Abendsonate erklang
Im braunen Holzgebälk
Ein blauer Falter aus der silbernen Puppe kroch
O die Nähe des Todes.
In steinerner Mauer
Neigte sich ein gelbes Haupt, schweigend das Kind
Da in jenem März der Mond verfiel
Rosige Osterglocke im Grabgewölbe der Nacht
Und die Silberstimmen der Sterne
Dass in Schauern ein dunkler Wahnsinn von der Stirne
Des Schläfers sank
O wie stille ein Gang den blauen Fluss hinab
Vergessenes sinnend, da im grünen Geäst
Die Drossel ein Fremdes in den Untergang rief
Oder wenn er an der knöchernen Hand des Greisen
Abends vor die verfallene Mauer der Stadt ging
Und jener in schwarzem Mantel ein rosiges Kindlein trug
Im Schatten des Nussbaums der Geist des Bösen erschien
Tasten über die grünen Stufen des Sommers.
O wie leise
Verfiel der Garten in der braunen Stille des Herbstes
Duft und Schwermut des alten Holunders
Da in Sebastians Schatten die Silberstimme des Engels erstarb

Sebastian im Traum (переклад)

Мати несла дитину на білому місяці
У тіні горіхового дерева стародавня бузина
П’яний соком маку, лемент дрозда
І мовчи
Над ними жалібно схилилося бородате обличчя
Тихо в темряві вікна;
та стара побутова техніка
батьки
був у занепаді;
Любов і осінні мрії
Такий темний день року, сумне дитинство
З тихо хлопчисько до прохолодних вод, срібної риби спокою й обличчя;
спустився
Бо кинувся камінь перед шаленими чорними кіньми
Сірої ночі його зірка зійшла на нього
Або коли він тримає замерзлу руку своєї матері
Осіннє кладовище Святого Петра ввечері
Ніжний труп нерухомо лежав у темряві кімнати
А той підняв на нього холодні повіки
Але він був маленькою пташкою на голих гілках
Дзвін довгий вечірній листопад
Мовчання батька, коли він уві сні спускався сутінковими гвинтовими сходами
спокій душі.
Самотній зимовий вечір
Темні постаті пастухів біля старого ставка
немовлята в хатині з соломи;
ой як тихо
Його обличчя охопила чорна гарячка
свята ніч
Або коли він під рукою свого батька
Безшумно піднявся на темну Голгофу
А в сутінках скельні ніші
Синя постать людини пройшла через його легенду
Із рани під серцем текла пурпурова кров
О, як тихо хрест у темній душі встав
Любов;
бо в чорних кутках сніг танув
У старій бузині весело вхопився блакитний вітерець
У тіні горіхового дерева
І його рожевий ангел тихо з’явився хлопцеві
Радість;
бо в прохолодних кімнатах звучала вечірня соната
У коричневій дерев'яній рамі
Зі сріблястої лялечки виповз синій метелик
О близькість смерті.
У кам'яній стіні
Жовта голова схилилася, дитина мовчить
Бо в тому березні впав місяць
Рожевий нарцис у склепі ночі
І срібні голоси зірок
Це з чола здригає темне божевілля
Сплячий затонув
О, який тихий прохід по блакитній річці
Роздумуючи про забуте, там у зелених гілках
Дрозд покликав незнайомця до свого падіння
Або коли він на кістлявій руці старого
ходив увечері перед стіною міста, що руйнується
А той у чорному плащі носив рожеву дитину
У тіні волоського горіха з’явився дух зла
Намацуючи зелені сходи літа.
Ой, як тихо
Сад занепав у бурій тиші осені
Запах і меланхолія старої бузини
Бо в тіні Себастьяна загинув срібний голос ангела