Переклад тексту пісні 2 Millionen Rubel - Angizia

2 Millionen Rubel (оригінал)

Moskau, Winter 1904, Im Konzertsaal des Bolschoi-Theaters, am Swerlowplatz,
und abgelegen von diesen vierlen schon tagelang verschneiten Statuen,
setzten sich die letzten geladenen Gaste in den Saal und legten ihre
Kleider zur Seite.
Nur Delegierte, Maler und Feuilletonisten in ihrer
kulturellen Eigenart schmollten noch in ihren Lehnstuhlen nebenan (im
Erker) und vergaben sich hinter den Fachern ihres Kartenspiels.
Auben,
rundumher im Schneeaquarell, spazierte und plauderte das geistliche Moskau.
Gemultich geduckte Burgerhauser warfen blumerante Schattenbauten auf die
Nordseite des Konzertsaals, was die Sperrschrift des Papieranschlages an
der Pforte verdeckte und Kerzenlichter bis zum Dochtnacken erstickte.
In
den Wohnbauten sah man Madchen in karierten Puffarmelkeidern, sie saben auf
farierten Samtpolstersesseln und umsaumten die glanzlosen Fenster ihrer
Baracken.
Stets angeborene Wege und Hauser, Aus und Einblicke, die
Zacharias mit scharfen Blicken stach.
Seine schon nabkalte Trommel hatte er
mit einem Fell zugedeckt und im Nacheinander dieses Nachmittags aus der
Pflicht in den Alltag getragne.
Angelehnt an den Flugelrand der
Rundbogenfenster (zum Festsaal) starrte er in den prominenten
Menschenrummel im Odeum, der sich um ein Pianoforte versammelte, um
verschiedenen Virtuosen mit passivem Applaus zu schmeilchen.
Zwischen den
riesigen Proszeniumturen lehnten Soldaten, die das Ausmab der Lichtstrecke
kontrollierten und nach Dochttoten und Parade nur mehr Glanz am weinroten
Teppichboden duldeten.
Als der erste Virtuose in die Tasten des prunkvollen
Flugels schmetterte, lehnten sich alle grob und kleingewachsenen Menschen
auf und bedeckten ihr Herz, patriotisch und stolz auf Rachmaninows
Tondichtung, mit dem rechten Handrucken.
Unbeirrt und stolzgemacht vom
Chauvinismus der Menschen im Saal legt Zacharias seine Trommel frei und
beginnt loszumaschieren, erst links, dann rechts, entschlossen in seine
Trommel zu schlagen.
Er durchstobt die riesigen Holzturen und zieht
trommelnd in den Konzertsaal ein.
Vor dem Pianisten angehalten — die
geladenen Gaste geizten nicht mit Hochmut und stachen ihn indes mit feurig
roten Blicken — lost er die Trommel aus der wundgeschundenen Lederschleife
und legt sie vor das Klavier.
Es war sien letzter Trommelschlag.
(Damals
war Zacharias 9 Jahre alt.)

(переклад)

Москва, зима 1904 року, в концертному залі Великого театру на площі Сверлова,
і окрім тих чотирьох статуй, які лежали в снігу протягом кількох днів,
останні запрошені гості сіли в залі й поклали свої
одяг на бік.
Лише делегати, художники та колумністи у своєму
Культурні особливості все ще дулися в їхніх кріслах по сусідству (в
еркер) і прощали собі за відсіками своєї колоди карт.
Обен,
все навколо в сніговій акварелі, гуляли і балакали духовна Москва.
Мультих згорбився Бургерхаузер кидав квітучі тіньові будівлі на
Північна сторона концертного залу, позначена курсивом паперового повідомлення
хвіртка закрита, і світло свічок загасили до потилиці.
в
у житлових будинках можна було побачити дівчат у картатих сукнях з рукавами, вони сиділи
кольорові оксамитові крісла й вистелені тьмяні вікна
казарми.
Завжди вроджені способи та будинки, вихід та розуміння цього
Захарія вколов гострими очима.
У нього був уже холодний барабан
покриті хутром і поспіль сьогодні вдень з
Обов'язок, який носять у повсякденному житті.
На основі краю крила с
Арочне вікно (до бальної зали) він дивився на видатного
Натовпи в Одеумі, які зібралися навколо фортепіано, до
підлещувати різним віртуозам пасивними оплесками.
Між
Величезними дверима авансцени нахилялися солдати, мірою світла тягнулися
контрольований і після того, як гніт мертвий і парад тільки більше сяють на винно-червоному
Килим переноситься.
Як перший віртуоз у клавішах пишного
Заричали флюгелі, нахилилися всі грубі й невисокі люди
патріотично налаштовані й пишаються Рахманіновим
Звуковий вірш, тильною стороною правої руки.
Не лякають і пишаються
Шовінізм людей у ​​залі, Захарія виставляє свій барабан і
починає марширувати, спочатку ліворуч, потім праворуч, визначившись у своєму
бити барабан.
Він пробиває величезні дерев’яні двері й тягне
барабанити в концертний зал.
Зупинився перед піаністом — ст
запрошені гості не скупилися на зарозумілість і кололи його вогненно
червоні очі — він звільняє барабан із пораненої шкіряної петлі
і кладе їх перед піаніно.
Це був її останній барабанний удар.
(Тоді
Захарії було 9 років.)