| Межі Божого царства
|
| З обріїв Божого
|
| Ангел бачить наш світ у вогні
|
| І натовпи, які радіють
|
| І в задоволення, і в біль
|
| Її серце наповнене сльозами
|
| Важкі, як крила ворона, темні
|
| За батька їй пан заборонив
|
| Щоб скуштувати яблуко
|
| Це впало на землю
|
| Бо всі небесні насолоди мілкі
|
| Хоча вічний
|
| Я б проміняв це на день
|
| Серед смертних
|
| Лише на день
|
| Я б пожертвував усім, що мені дано
|
| Мої найбіліші крила, моя віра
|
| І мою невинність, так забери мою душу
|
| Чорні мої крила і пусти ворота
|
| Світла бути назавжди закритим
|
| Смертні — Розкрийте обійми
|
| І привітай мене з тим, чого ніколи не було
|
| Дано мені
|
| Посвяти мене у все, що було
|
| Прихований від мене
|
| Мій голод ненаситний, моє бажання вогню
|
| Це глибше за небо
|
| І, як занепалі ангели, ми знищимо
|
| Усе, що намагається стримати нас
|
| Невинні дівчата мають бути заручені
|
| У зобов’язаннях перед проклятими
|
| І ангел молився
|
| Щоб піднятися в наш світ
|
| Як її віддали вогні
|
| Бо ми не діти Божі
|
| І ми націлені не на високе царство
|
| Все, що божественне — це бути мертвим
|
| І все це колись занепадало
|
| Бо мілкі Божі задоволення
|
| І я націлююсь не до царства високого
|
| «Тож дай мені біль
|
| Навчи мене знову пізнати себе
|
| Бо самозречення — це норма
|
| Про що всі мої думки
|
| І формувалася ідентичність
|
| Тож покажи мені біль
|
| Здійсню всі мої мрії
|
| Це було завуальовано даремно
|
| Бо моя кров і жили мої гріховні
|
| І моя душа була продана, покажи мені біль» |