| Наша розповідь цілком серйозна: народилася в одному колгоспі, розцвіла подібно до троянди
|
| Манечка.
|
| Як ні глянь — дуже гарна: али губи, сині очі, коси руси, ну, коротше,
|
| Манечка.
|
| Маню часто нагороджували, хлопці все по неї страждали, старі їй слідом кричали: «Манечка!»
|
| Бачать все талант особливий, нехай їде на навчання, агрономом стала, щоб Манечка.
|
| Що ж, пошлемо, колгосп не бідний, у головній Перемозі, в інститут у столицю
|
| їде Манечка.
|
| Шлють подарунки їй із будинку, ніжно пишуть: «Чекаємо з дипломом. |
| Повертайся агрономом,
|
| Манечка».
|
| Пишуть, пишуть — немає відповіді, їдуть, шукають Маню десь, розшукали. |
| Чи це ти,
|
| Манечка?
|
| Немає брів, зникли коси, в дулю збиті, кольори проса, рот жовтіший за абрикос.
|
| Манечка!
|
| Говорить всерйоз вона їм: «Я, вибачте, вас не знаю, я тепер зовсім інша
|
| Манечка.
|
| Жити хочу в колі сім'ї я, мені чужа периферія, не поїду є інші. |
| Манечка!
|
| Мені диплом взагалі не потрібен, я живу на кошти чоловіка, вам відомо,
|
| де він служить? |
| Манечка!
|
| Земляки на мить зніяковіли, кажуть: «Скажи на милість, що з тобою трапилося,
|
| Манечка?
|
| Аль забула, чия ти родом, розірвала зв'язок з народом! |
| Ну, то все, живи виродком,
|
| Манечка!
|
| Всю розповідь, а немає моралі, ви таку не бачили?
|
| А вона, можливо, в залі, Маня, Маня, Манечка! |