Переклад тексту пісні Сестра - Каста, Ансамбль Ростовской Консерватории

Сестра (оригінал)

А я гадал весь день, к чему рвались крючки
К чему дыра в садке — дома я понял-таки
У дощатой стены ночь на корточках сидя
Были слепы глаза, а теперь они видят
Как дороги эти бёдра, что сплели паутину
Узорами, в ней дрожащие выдохи стынут
И вторят им вереницы ударов сердца:
«Смотри, стерва, что ты порвала бегством!»
Молчит камыш, над степью черный купол
Еще минута, моток верёвки стукнул глухо
О брюхо лодки, в уключины уселись вёсла туго
Пора за блудной туда, где пьяно и людно
Продираясь сквозь пляски, визгливые свары
Круги хороводов, орущих в пьяном угаре
Через звериный разгул хмельного крика и смрада
Сквозь людскую толпу — дурное дикое стадо
«Блесни на миг среди душ тлелых!
Ведь ты всегда в этом костре ярче всех горела!
Хотя бы, голос твой, взмах руки, колени!»
В ответ мелькают блики, силуэты, тени
Впопыхах с хрипом дыхания
С пленной на руках, с ее бранью пьяной
С ее локтями, связанными за коленом
Узами и горьким пленом
Вниз бегом до берега, где река
Могла бы их оберегать наверняка
От упрёка прохожих на пути
Громко встревоженных воплями: «Отпусти!»
Вот он отчалил, она бьётся отчаянно
О борта лодки плечами
Изо рта в порыве рвотного рычания
Клонит голову над гладью, жалея нового платья
Пришла в себя, улеглось
И давай опять: «Оставь меня, брось!
В городе дамы нарядные лезут в толпу сплошную,
А ты всё — ну их, вцепился в сестру родную
Там румянами одна аж сияет вся!
Ну зачем ты со мной нянчишься, с пьяницей?
Уже бы задушил, утопил — без разницы
В этой глуши мне среди людей нравится»
Заметила его глаза залитые потом
Услышала свою речь пьяную с икотой
Потом сонно сипло «Барыню» затянула
Смолкла, сникла, на полуслове уснула
И он был рад себя всего тратить ради того
Чтоб любоваться ею в нарядном платье
С детства знакомой, скоро с дрожью
Истомной тесно лягут рядом, дома
Оглушая тишиной тихого омута
Ослепляя красотой грозового облака
Из глуши к большим огням города
Веселье сюда так и тянет волоком
Оглушая тишиной тихого омута
Ослепляя красотой грозового облака
Прячь меня, словно петлю за воротом
От тех рук, что уведут в родное логово
Оглушая тишиной тихого омута
Ослепляя красотой грозового облака
Из глуши к большим огням города
Веселье сюда так и тянет волоком
Оглушая тишиной тихого омута
Ослепляя красотой грозового облака
Прячь меня, словно петлю за воротом
От тех рук, что уведут в родное логово

(переклад)

А я гадав весь день, до чого рвалися гачки
До чого дірка в садку — вдома я зрозумів-таки
У дощатої стіни ніч на корточках сидячи
Були сліпі очі, а тепер вони бачать
Які дорогі ці стегна, що сплели павутину
Візерунками, в ній тремтячі видихи стигнуть
І вторять їм черепи ударів серця:
«Дивись, стерво, що ти порвала втечею!»
Мовчить очерет, над степом чорний купол
Ще хвилина, моток мотузки стукнув глухо
Про черево човна, уключини сіли весла туго
Пора за блудною туди, де п'яно і людно
Продираючись крізь танці, верескливі сварки
Кола хороводів, що кричать у п'яному чаді
Через звірячий розгул хмільного крику і смороду
Крізь людський натовп - поганий дикий стадо
«Блесні на миг серед душ тлілих!
Адже ти завжди в цьому багатті яскравіше за всіх горіла!
Хоч би, голос твій, помах руки, коліна!»
Відповідь миготять відблиски, силуети, тіні
Похапцем з хрипом дихання
З полоненої на руках, з її бранню п'яною
З її ліктями, пов'язаними за коліном
Вузами та гірким полоном
Вниз бігом до берега, де річка
Могла би їх оберігати напевно
Від докору перехожих на шляху
Гучно стривожених криками: «Відпусти!»
Ось він відчалив, вона б'ється відчайдушно
Про борта човна плечима
З рота в пориві блювотного гарчання
Клонить голову над гладдю, шкодуючи нової сукні
Прийшла в себе, вляглося
І давай знову: «Залиш мене, кинь!
У місті дами ошатні лізуть у натовп суцільний,
А ти все — ну их, вчепився в сестру рідну
Там рум'янами одна аж сяє вся!
Ну навіщо ти зі мною няньчишся, з п'яницею?
Вже би задушив, утопив — не має значення
В цій глушині мені серед людей подобається»
Помітила його очі залиті потом
Почула свою промову п'яну з ікотою
Потім сонно сипло «Пані» затягла
Змовкла, знітилася, на напівслові заснула
І он був радий всього витрачати заради того
Щоб милуватися нею в нарядній сукні
З дитинства знайомої, скоро з тремтінням
Втомлений тісно ляжуть поруч, будинки
Приголомшуючи тишею тихого виру
Осліплюючи красою грозової хмари
З глушині до великих вогнів міста
Веселощі сюди так і тягне волоком
Приголомшуючи тишею тихого виру
Осліплюючи красою грозової хмари
Хови мене, наче петлю за воротом
Від тих рук, що відведуть у рідне лігво
Приголомшуючи тишею тихого виру
Осліплюючи красою грозової хмари
З глушині до великих вогнів міста
Веселощі сюди так і тягне волоком
Приголомшуючи тишею тихого виру
Осліплюючи красою грозової хмари
Хови мене, наче петлю за воротом
Від тих рук, що відведуть у рідне лігво