Переклад тексту пісні Золотые львы (Запись 1982) - Зоопарк

Золотые львы (Запись 1982) (оригінал)

Я не знал, куда я шел, но я шел с тобой,
И ветер почему-то всегда дул мне прямо в грудь.
И когда дорогу преградил обрыв,
Я не смог найти в себе сил, чтоб в него заглянуть.
Ты видела шрамы на моих руках,
Но чужие раны не так глубоки,
И мой огонь горел, он горит и сейчас,
Но праздники были еще далеки,
Они не наступили…
И солнце садилось в горящую нефть,
И тень твоя стала короче других теней.
И всадник подъехал к моим дверям,
Но он не принес от тебя никаких новостей.
И ангелы осени были в тысячу раз
Добрей, чем ангелы весны.
Но чем холодней становилась зима,
Тем теплей становились сны.
Они меня согрели…
И я проснулся посредине реки,
Думая о том, как часто все бывает не так.
Течение несло меня на скалу,
А с берега я слышал лай голодных собак.
И я тонул, но ты не могла,
А может не хотела меня спасти.
Но тот, который стоял на мосту,
Зачем-то сказал, куда мне грести.
И я выплыл…
Я так давно не знал покоя,
Что я успел забыть, что такое покой.
И я поцеловал золотого льва,
Который охранял границу между мной и тобой.
И в этот час рыбы легли на дно,
И дождь уснул в молчанье травы.
Я знал — другого не дано,
Но кто мог, что это скажешь мне ты.
Ты сказала…
Ты сделала больно всем, кого я любил,
И молчанье твое было слишком похоже на ложь,
Но мне важно лишь то, что ты жива,
Мне наплевать на то, с кем ты живешь!
Вчера ты спросила, как мои дела,
И я не знал, что ответить тебе.
И я подлил тебе вина,
Но почему-то забыл подлить его себе.
Я забыл…
Но время идет, и не ждет никого,
И как я ни старался, я не смог ничего забыть.
И все мои друзья живут рядом со мной,
Но меня удивляет, как они могут так жить?

(переклад)

Я не знав, куди я йшов, але я йшов з тобою,
І вітер чомусь завжди дув мені прямо в груди.
І коли дорогу перегородив урвище,
Я не зміг знайти в собі сил, щоб у нього заглянути.
Ти бачила шрами на моїх руках,
Але чужі рани не такі глибокі,
І мій вогонь горів, він горить і зараз,
Але свята були ще далекі,
Вони не наступили…
І сонце сідало в палаючу нафту,
І тінь твоя стала коротшою за інші тіні.
І вершник під'їхав до моїх дверей,
Але він не приніс від тебе жодних новин.
І ангели осені були в тисячу разів
Добре, ніж ангели весни.
Але чим холоднішала зима,
Тим тепліше ставали сни.
Вони мене зігріли.
І я прокинувся посередині річки,
Думаючи про те, як часто все буває не так.
Течія несла мене на скелю,
А з берега я чув гавкіт голодних собак.
І я тонув, але ти не могла,
А може не хотіла мене врятувати.
Але той, який стояв на мосту,
Навіщо сказав, куди мені грести.
І я виплив...
Я так давно не знав спокою,
Що я встиг забути, що таке спокій.
І я поцілував золотого лева,
Який охороняв кордон між мною та тобою.
І в цю годину риби лягли на дно,
І дощ заснув у мовчання трави.
Я знав — іншого не дано,
Але хто міг, що це скажеш мені ти.
Ти сказала…
Ти зробила боляче всім, кого я любив,
І твоє мовчання було надто схоже на брехню,
Але мені важливо лише те, що ти жива,
Мені наплювати на те, з ким ти живеш!
Вчора ти спитала, як мої справи,
І я не знав, що відповісти тобі.
І я підлив тобі вина,
Але чомусь забув підлити його собі.
Я забув…
Але час іде,і не жде нікого,
І як я ні старався, я не зміг нічого забути.
І всі мої друзі живуть поруч зі мною,
Але мене дивує, як вони можуть так жити?