Переклад тексту пісні Le bucheron - Yves Duteil

Le bucheron (оригінал)

Il a fallu qu’un jour un bûcheron se lève
Abattre un beau cyprès pour vendre à la scierie
Qu’un amateur de bois, pour faire sécher la sève
Attende patiemment la moitié de sa vie
Il a fallu qu’un jour un bateau le transporte
Et qu’un vieil artisan le préfère au sapin
Que je m’arrête enfin sur le seuil de sa porte
Et qu’avec un sourire, il m’ait serré la main
Voilà comment, ce soir, je joue sur ma guitare
L’incroyable voyage à travers les années
D’une graine emportée par un vent dérisoire
Pour devenir guitare au fond d’un atelier
C’est la chaîne sans fin des détails innombrables
Qui fabrique nos jours et ressemble au destin
Qui fait tomber la pluie sur les déserts de sable
Et s'épanouir les fleurs au coeur de mon jardin
Chacun n’est qu’un maillon de cette chaîne immense
Et ma vie n’est qu’un point perdu sur l’horizon
Mais il fallait l’amour de toute une existence
Pour qu’un arbre qui meurt devienne une chanson
Dont les mots, par hasard, par des sentiers bizarres
Vont trouver leur bonheur au bout de nos chagrins
Et le temps, peu à peu, s’endort dans nos mémoires
Pour nous faire oublier qu’au début du chemin
C’est la chaîne sans fin des détails innombrables
Qui fabrique nos jours et ressemble au destin
Qui fait tomber la pluie sur les déserts de sable
Et jaillir la musique aux doigts des musiciens
Je n'étais qu’un maillon dans cette chaîne immense
Et ma vie n’est qu’un point perdu sur l’horizon
Mais il fallait l’amour de toute une existence
Pour qu’un arbre qui meurt devienne une chanson
Mais il fallait l’amour de toute une existence
Pour qu’un arbre qui meurt devienne une chanson

(переклад)

Одного разу довелося встати дроворубу
Зрубати гарне кипарисове дерево, щоб продати на тартаку
Чим любитель деревини, сушити сік
Терпеливо чекай половину життя
Одного разу довелося перевезти його човен
І що старий умілець віддає перевагу їй перед ялинкою
Щоб я нарешті зупинився біля його порогу
І з посмішкою потис мені руку
Ось як сьогодні я граю на гітарі
Неймовірна подорож роками
Зерна, рознесене мізерним вітром
Стати гітарою в нижній частині майстерні
Це нескінченний ланцюг незліченних деталей
Хто робить наші дні і схожий на долю
Хто змушує дощ падати на піщані пустелі
І розквітуть квіти в серці мого саду
Кожен є лише ланкою в цьому величезному ланцюгу
А моє життя — це лише цятка на горизонті
Але для цього знадобилося кохання всього життя
Щоб дерево, що вмирає, стало піснею
Чиї слова, випадково, химерними стежками
Знайдуть своє щастя в кінці наших смутків
І час потроху засинає в наших спогадах
Щоб ми забули це на початку шляху
Це нескінченний ланцюг незліченних деталей
Хто робить наші дні і схожий на долю
Хто змушує дощ падати на піщані пустелі
І весняна музика на пальцях у музикантів
Я був лише ланкою в цьому величезному ланцюзі
А моє життя — це лише цятка на горизонті
Але для цього знадобилося кохання всього життя
Щоб дерево, що вмирає, стало піснею
Але для цього знадобилося кохання всього життя
Щоб дерево, що вмирає, стало піснею