Переклад тексту пісні Осенний романс - Евгений Клячкин

Осенний романс (оригінал)

Отчего в глазах прозрачно-карих
золотая грусть.
Не печалься, славный мой товарищ,
больно, ну и пусть.
Разве это осень, если сброшен
первый жёлтый лист.
Если столько ласки сердце носит,
Милая очнись.
Не грусти, коль жизнь покажется
одинокою — это кажется.
Обязательно окажется
кто-то нужный на пути.
И как странно всё изменится,
неизвестно куда денется,
что мешало нам надеяться
от беды своей уйти.
Красною листвой земля согрета —
гаснущий костёр.
В лес осенним золотом одетый
я войду как вор.
В синей вышине сомкнулись кроны
в жёлтое кольцо.
Посмотри же на свою корону,
подними лицо.
И судьбой не избалована,
вдруг проснёшься коронованной,
царство осени бесценное
упадёт к твоим ногам.
И прекрасна, словно Золушка,
ты на месте в этом золоте,
и сама, как драгоценность, ты,
хоть себе не дорога.
Вздрагивая ляжет на ладони
крохотный листок.
Ты не бойся мы тебя не тронем,
жёлтый огонёк.
Опускайся где-нибудь в сторонке,
мы замедлим шаг,
где твои братишки и сестрёнки
меж собой шуршат.
В этом шорохе услышится.
Ах, как дышится, ах, как дышится.
Даже, падая, колышется
каждый листик, погляди!
Разве можно разувериться,
если любится и верится,
если хочется надеяться,
если столько впереди.

(переклад)

Чому в очах прозоро-карих
золотий сум.
Не печалься, славний мій товаришу,
боляче, ну і нехай.
Хіба це осінь, якщо скинутий
перший жовтий лист.
Якщо стільки ласки серце носить,
Мила прокинься.
Не сум, якщо життя здасться
самотньою — це здається.
Обов'язково виявиться
хтось потрібний на шляху.
І як дивно все зміниться,
невідомо куди подінеться,
що заважало нам сподіватися
від біди своєї піти.
Червоним листям земля зігріта—
гасне багаття.
В ліс осіннім золотом одягнений
я увійду як злодій.
У синій висоті зімкнулися крони
в жовте кільце.
Подивись на свою корону,
підніміть обличчя.
І долею не розпещена,
раптом прокинешся коронованою,
царство осені безцінне
впаде до твоїх ніг.
І прекрасна, немов Попелюшка,
ти на місці в цьому золоті,
і сама, як коштовність, ти,
хоч собі не дорога.
Здригаючи ляже на долоні
крихітний листок.
Ти не бійся ми тебе не тронемо,
жовтий вогник.
Опускайся десь в стороні,
ми сповільнимо крок,
де твої братики і сестрички
між собою шарудять.
У цьому шереху почується.
Ах, як дихається, ах, як дихається.
Навіть, падаючи, хитається
кожен листок, подивись!
Хіба можна зневіритися,
якщо любиться і віриться,
якщо хочеться сподіватися,
якщо стільки попереду.