| З вами було легше зустрітися, ніж познайомитися.
|
| Непохитна посмішка змінилася
|
| до чогось викривленого, темного й чужого.
|
| І коли я дзвонив, тебе ніколи не було вдома.
|
| Можливо, я міг щось запобігти
|
| чи мали певний вплив.
|
| Але коли ти подзвонив мені
|
| з лікарні,
|
| Я впізнав твій голос
|
| але я зовсім цього не зрозумів.
|
| Так, ти сказав, що тобі шкода
|
| але ти не сказав для чого.
|
| І що ти хотів би, щоб ми могли бути друзями в реальному житті, але тієї ночі
|
| реальність ніколи не б’є сильніше.
|
| Білі очі тьмяно відображають флуоресцентне сяйво.
|
| Ти лежав спокійно, поки я рвав дошки підлоги.
|
| Там, у тьмяному світлі й облуплених етикетках,
|
| скупчення диванів і журнальних столиків.
|
| Ослаблене сонце розколовує застійне небо
|
| і двері церкви відчиняються.
|
| Ліжко, яке зробили тобі в Сент-Вінсенті
|
| утримував тепло тіла і серце тягнеться далеко,
|
| мимо берегів і в руки
|
| тих, кого ми любимо, але залишаємо в спокої.
|
| Я хотів би знати, про що ви думаєте.
|
| Я хотів би знати, про що ви думаєте.
|
| Я хотів би знати, про що ви думаєте.
|
| Ваше мовчання – це багато про що говорить.
|
| Я хотів би знати, про що ви думаєте
|
| Я хотів би знати, про що ви думаєте
|
| Я хотів би знати, про що ви думаєте
|
| Ваше мовчання – це багато про що говорить. |