Переклад тексту пісні Узники быта - Руставели, ШZA

Узники быта (оригінал)

акутавшись в белый шарф чужих предрассудков,
Измеряем время в числах, а не поступками.
Редкие приступы совести в зрелом возрасте,
Хочется быть ближе к Богу вполне осознанно.
Пытаемся за ассигнацию приобрести святость,
Понимая, что до старости недолго осталось.
В панике кропим карты, не зная прикупа,
Узники быта, вечно голодное быдло…
Стилистика сложения строк подъездных пророков
Отдаёт гнильцой и однажды вылезет боком.
Вроде под одним Богом ходим, под одним небом,
Но тщеславие берёт своё и возводит стены.
Кто-то должен взять ответственность, начать действовать,
Разгребать последствия глобального бедствия.
И как всегда, кто угодно, но только не я,
Моя хата с краю, меня всё устраивает…
Травят, как собак, мы продолжаем улыбаться,
Совесть давно в ломбарде, зато в гостиной плазма.
В замкнутом пространстве роскоши и хамства,
Но иногда слышен шёпот «Господь, Пастырь мой…»
Значит, остались живые среди слепых, зависимых,
Значит, остались силы сохранить здравомыслие.
Есть бочка пороха, осталось лишь найти фитиль,
Но ветер не наполнит паруса, если на море штиль.
Припев:
За семью замками, за семью печатями
Революция в сознании — пора начать ее!
Не устану повторять снова и снова —
Сияй ярче солнца shine like supernova.
II куплет Руставели:
Собаки на цепи только лают громко,
Нет толка от струн ненастроенных.
Воды не текут вспять, уже не дать пять
И не сказать «прости"сошедшему с пути.
Кому-то половины жизни бывает мало,
Чтобы открыть глаза, дышать научиться.
А кто-то в двадцать два уже дошёл до финала —
Некуда спешить, не к чему стремиться.
Племя сутулых пленников четырёх стен,
Залипнувших в дисплее, не ждущих перемен,
Залипших и прокисших, в сети ушедших,
Потерянных для общества, себя, но не нашедших.
Дворы пусты, нет шума районных компаний,
Всё меньше вижу в городе граффити на зданиях.
Значит, пусто, значит, умирает урбан,
Мы раньше разрушали стены, теперь ставим их.
Маски на лицах, на именах, на чувствах,
И нет искусства выше, чем безрассудство.
И так становится грустно и мерзко,
Что кажется, у Бога в руках и впрямь разное тесто.
Нет, всё понятно, здесь каждый ищет своё место
И каждый выбирает для себя и по себе.
Но помнить надо: что завтра — точно неизвест

Узники быта (переклад)

окутавшись у білий шарф чужих забобонів,
Вимірюємо час у числах, а не вчинками.
Рідкісні напади совісті у зрілому віці,
Хочеться бути ближче до Бога цілком усвідомлено.
Намагаємося за асигнацію придбати святість,
Розуміючи, що до старості недовго залишилося.
У паніці кропимо карти, не знаючи прикупу,
В'язні побуту, вічно голодне бидло.
Стилістика складання рядків під'їзних пророків
Віддає гнильцем і одноразу вилізе боком.
Начебто під одним Богом ходимо, під одним небом,
Але марнославство бере своє і зводить стіни.
Хтось має взяти відповідальність, почати діяти,
Розгрібати наслідки глобального лиха.
І як завжди, хто завгодно, але тільки не я,
Моя хата з краю, мене все влаштовує…
Травлять, як собак, ми продовжуємо посміхатися,
Совість давно в ломбарді, зате в вітальні плазма.
У замкненому просторі розкоші та хамства,
Але іноді чутний шепіт «Господь, Пастир мій ...»
Отже, залишилися живі серед сліпих, залежних,
Отже, залишилися сили зберегти розсудливість.
Є бочка пороху, залишилося лише знайти гніт,
Але вітер не наповнить вітрила, якщо на морі штиль.
Приспів:
За сімома замками, за сімома печатками
Революція в свідомості — настав час почати її!
Не встану повторювати знову і знову —
Сяйво яскравіше сонця shine like supernova.
II куплет Руставелі:
Собаки на ланцюзі тільки гавкають голосно,
Немає толку від струн неналаштованих.
Води не течуть назад, вже не дати п'ять
І не сказати «вибач», що зійшов з шляху.
Комусь половини життя буває мало,
Щоб розплющити очі, дихати навчитися.
А хтось у двадцять два вже дійшов до фіналу —
Нікуди поспішати, немає чого прагнути.
Плем'я сутулих бранців чотирьох стін,
Тих, що залипли в дисплеї, не чекають змін,
Залиплих і прокислих, у мережі пішли,
Втрачених для суспільства, себе, але не знайшли.
Двори порожні, немає шуму районних компаній,
Все менше бачу в місті графіті на будинках.
Значить, порожньо, значить, вмирає урбан,
Ми раніше руйнували стіни, тепер ставимо їх.
Маски на особах, на іменах, на почуттях,
І немає мистецтва вище, ніж нерозсудливість.
І так стає сумно і мерзко,
Що здається, у Бога в руках і різне тісто.
Ні, все зрозуміло, тут кожен шукає своє місце.
І кожен вибирає для себе і по собі.
Але пам'ятати треба: що завтра точно невідомий