| Там, де народжується вітер
|
| З блакитного лона відалас
|
| І твій голос, рана сумних вінтажів
|
| Повертаюся вдень, втомлений
|
| Засвітити ніч на гітарі наодинці
|
| що співають забуття, щоб не плакати
|
| де закінчується річка
|
| Співають свою пісню з піску
|
| Сліпий і блакитний я на шляху до твоєї тіні
|
| Затонув на вітрі, поранений
|
| За те, що сягнув місяця в чистому погляді
|
| Це запалює осінь моєї самотності
|
| Мені боляче бачити, як ти не звертаєш уваги на мій мовчазний біль
|
| Далеко від мене, від ангела, що стежив за нами
|
| Ранні мрії, дитинство
|
| Синій час, коли твій голос був вільним
|
| І воно розкрилося на стиглому і фруктовому світанку
|
| Щоб побачити твій блиск, я повернувся
|
| Як північний вітер я повертаюся
|
| Ніжна блакить дня розбила мою душу
|
| Мене оточують відстані... забуття
|
| Щоб зігріти цю мою давню мрію
|
| Що вмирає на заході від самотності
|
| Я повернувся, шукаючи твої очі
|
| Теплий шип твоїх рук
|
| Моя самотність знищує її сумну осінь
|
| Мені болить у вохрах... твоя забудькуватість
|
| «Синя рана, для тебе моє життя пропало
|
| Мрія про ту мрію, якої ніколи не буде...» |