| Ви кажете, що життя — це мрія, де ми не можемо сказати, що маємо на увазі
 | 
| Можливо, просто якась придорожня сцена, повз яку ми проїжджаємо
 | 
| Невідомо, де ми будемо через день чи тиждень
 | 
| І немає жодних обіцянок миру чи щастя
 | 
| Ось чому ви чіпляєтеся за кожну дрібницю
 | 
| І подрібніть і виведіть з ладу всі ваші почуття
 | 
| Можливо, життя — пісня, але ти боїшся підспівувати
 | 
| До самого кінця
 | 
| О, настав час відпустити все, що ми знали раніше
 | 
| Ідеї, які зміцнюють нас
 | 
| Настав час розірвати зв’язки, які ніколи не звільнять наш розум
 | 
| Від ланцюгів і кайданів, у яких вони
 | 
| О, скажи мені, що гарного в тому, що ти вільний
 | 
| У темному і бурхливому морі
 | 
| Ви прикуті до своєї історії, ви, безперечно, швидко тонете
 | 
| Ви кажете, що знаєте, що Господь панує
 | 
| Він благословить і збереже вашу втомлену й о так неспокійну душу
 | 
| Але в кінці дня, коли буде сплачена кожна ціна
 | 
| Ви встанете і сядете поруч із ним на старовинне сидіння із золота
 | 
| Тоді чи не скажеш мені, чому ти живеш так, ніби боїшся померти
 | 
| Ти помреш, наче боїшся піти
 | 
| О, настав час відпустити все, що ми знали раніше
 | 
| Ідеї, які зміцнюють нас
 | 
| Настав час розірвати зв’язки, які ніколи не звільнять наш розум
 | 
| Від ланцюгів і кайданів, у яких вони
 | 
| Від ланцюгів і кайданів, у яких вони
 | 
| Що ж, життя — мрія, бо ми всі ходимо у сні
 | 
| Ви могли бачити, як ми стоїмо в черзі, наче мертві на ногах
 | 
| І ми будуємо свій картковий будиночок, а потім чекаємо, коли він впаде
 | 
| Завжди забувайте, як дивно просто бути живим |