Інформація про пісню На цій сторінці ви можете ознайомитися з текстом пісні Lei, виконавця - Mannarino. Дата випуску: 15.09.2021
Мова пісні: Італійська
Lei(оригінал) |
| Si disse di non parlare |
| Per non dire bugie |
| Pensò di non pensare |
| Per provare a sentire |
| E buttò i suoi lividi dentro al tramonto |
| E si illuminò il mondo |
| E il mondo capì che era così incomprensibile |
| Fra la vita e la morte |
| Girò cosi forte che lei andò su di giri |
| Finché il tempo non si fermò in mezzo ai suoi respiri |
| Come un cane randagio |
| Come un gatto solitario |
| Come un bambino perduto |
| Il tempo rimase muto |
| E mentre la città crollava |
| Come un manovale a giornata finita |
| Lei si chiese: «Quanto cemento ci vuole a tenere incollata una vita?» |
| E la vita scappò, come una moglie tradita |
| Come un’amante innamorata |
| Come una figlia impaurita |
| E la vita arrivò, come un vagito nel cielo |
| E allora lei si chiese se fosse davvero tutto vero |
| Ma era tutto così reale, così presente, così vivido |
| Eppure sappiamo tutti che stiamo parlando solo di un brivido |
| Ma quando tutti i peli di tutte le scimmie del pianeta |
| Si alzarono insieme |
| Una lama mi divise in due |
| Da una parte la musica, dall’altra il potere |
| E con la pistola in mano e la polvere da sparo in testa |
| Mandai l’esercito a dare fuoco alla foresta |
| Ma quando ogni cosa ormai sembrava perduta |
| E il telegiornale urlava che stavolta sarebbe davvero finita male |
| Lei chiuse gli occhi, infilò le unghie nella schiena |
| E scese il temporale e goccia dopo goccia crebbe un fiore |
| Che non ha un nome, che non ha un colore |
| Che non ha visto mai nessuno |
| Ma tutti noi, tutti noi, prima o poi ne sentimmo il profumo |
| Lei lasciò solo una scritta sul muro |
| «Pagheranno caro, pagheranno tutto» |
| Voi picchiate duro |
| Aprite una breccia e vedrete il futuro |
| (переклад) |
| Він сказав собі не говорити |
| Щоб не брехати |
| Він думав не думати |
| Щоб спробувати відчути |
| І кинув свої синці в захід сонця |
| І світ засвітився |
| І світ зрозумів, що це так незрозуміло |
| Між життям і смертю |
| Він так сильно закрутився, що вона піднялася |
| Поки час не зупинився серед його подихів |
| Як бродячий пес |
| Як самотня кішка |
| Як втрачена дитина |
| Час мовчав |
| І як місто розвалилося |
| Як робітник в кінці дня |
| Вона запитала: «Скільки бетону потрібно, щоб прожити разом?» |
| І життя втекло, як зраджена дружина |
| Як закоханий коханий |
| Як перелякана дочка |
| І життя прийшло, як крик у небі |
| А потім вона подумала, чи справді все це правда |
| Але все це було таким справжнім, таким справжнім, таким яскравим |
| Але всі ми знаємо, що ми говоримо лише про гострий відчуття |
| Але коли все волосся всіх мавп на планеті |
| Вони встали разом |
| Лезо розрізало мене надвоє |
| Музика з одного боку, сила з іншого |
| І з рушницею в руці і порохом на голові |
| Послав військо підпалити ліс |
| Але коли здавалося, що все втрачено |
| І новини кричали, що цього разу буде дуже погано |
| Заплющила очі, прибила спину |
| І зійшла гроза і крапля за краплею виросла квітка |
| Який не має імені, який не має кольору |
| Хто ніколи нікого не бачив |
| Але всі ми, всі ми рано чи пізно відчули запах |
| На стіні залишила лише напис |
| «Вони заплатять дорого, за все заплатять» |
| Ви сильно вдарили |
| Прорватися і побачити майбутнє |