Переклад тексту пісні C'est Donc Ça Nos Vies - IAM

C'est Donc Ça Nos Vies (оригінал)

L'étoile rouge devant ma face, un diplôme d’honneur pour elle,
Rien pour moi, mon honneur s’efface peu à peu.
Chez nous les coeurs se glacent très tôt, la peur se tasse.
Pour un rien les frères se fracassent,
Les patates volent, les mauvais coups s’enchaînent.
Comme cette chienne de vie habitués au vacarme, pour éviter les larmes,
Dans les poches les gosses y glissent des lames.
Pas facile de vivre avec des drames.
Micro en main, j’envoie ma came, nos soucis sur ton phonogramme.
Régénère la flamme des vrais poètes de rue, ne sois pas détendu,
L’atmosphère est tendue ou sur les cordes à linge, ton corps va jouer le pendu.
J’ai conçu ce texte, façon obus.
Mes rimes claquent les baffles
Comme les schtafs d’ashnoush qui jouent les barraques.
Les pieds dans les flaques de pisse, mon quartier craque.
Dans les blocks, les appareils nous braquent.
Flash, sors les gloques, l’histoire finit sur des menottes.
C’est donc ça nos vies, maudit, mon peuple survit.
La vie des êtres chers, Lucifer les mets au bas prix.
J'écris, je prie pour fuir les soucis,
comme les petits frères fuient devant des képis.
L’esprit embrasé s'éteint seulement avec du liquide.
Freeman je suis, loin d'être passif, je vis.
Alors quoi, c’est donc ça nos vies, à quoi ça rime?
Putain, dire que l’affection était une famille.
20 ans déjà, on boit la 16 et les sachets de Smecta.
La clique fout le souk avec des plaques de zetla.
Ville côté cour, France côté merde.
Epie les couleurs du tableau, son cadre.
C’est donc ça nos vies?
J’apprends à perdre mec, chaque jour même merde.
Les faces au photocop, les ganaches de salopes.
Salut petit pote ça boume dans leur caisse.
Les flics zooment, on fume la sess, yex,
Et ça perd l’occasion de fermer la foum.
La fraîche te coupe la raison.
Les sens sautent sec et sous la pression.
Tu finis par estanquer tes potes.
Alors il t’attendent en bas pour te péter.
Au premier pas dans le couloir, chouf, derrière danger.
Tchack, tchack, c’est le Samu.
Dans le bloc opératoire, on t’annonce que tu ne marcheras plus.
Sous le porche, le tox est à l’heure.
Groupés dans la pénombre tes ex-frères pouffent sur ton malheur.
Dans cette histoire, qui récolte et qui sème,
S’ils ne peuvent t’avoir ils auront ceux que tu aimes.
Il y a un paxon d’impasses dans la place,
Du gaz dans les poches, la nasse.
Cache, cache avec les schmitts, se jeter dans le H.H.
La haine, elle, augmente.
Et nous aussi on bute un colleur d’affiche pour l’exemple, ça détend ouais!
On s’arme, on cache les pushkas, les crans,
on crève les cons pour crever l'écran.
Après la soif de Vendetta, flash, nous aveugle.
On tue les gens de notre condition, transition d’une enfance de merde à
Cette vie d’adulte pourrie pour quiconque ici, c’est donc ça nos vies?
20 ans déjà, on boit la 16 et les sachets de Smecta.
La clique fout le souk avec des plaques de zetla.
Ville côté cour, France côté merde.
Epie les couleurs du tableau, son cadre.
C’est donc ça nos vies?
Tic, tac, compte à rebours entamé, guerre de tranchées.
Verdun du XXème siècle, combien s’en sont tirés?
Des sacs de cyclos, des chaînes, les briser pas facile.
Enraciné dans le coral, le troupeau mène une vie difficile.
Sans âme, la cour n’a plus d’arbres.
Le béton pousse aussi vite que le marbre.
Dégueulassé on sort les armes ou bien on baisse les bras,
On retrousse les manches, la machine s’enclenche.
Le temps passe, maqué par l’ange, déjà tu fais la manche.
Trancher dans le vif, seule issue sacrifiée.
Les jeunes saccagent, s’affrontent, subissent les CRS,
Langage des laissés pour compte.
Les oubliés, détonateurs armés, trois, deux, un.
Parti terminé, vient la nuit, puis une autre journée.
Invisible, personne nous voit, rien nous empêche de magouiller.
Impalpable, à croire qu’une matraque c’est abstrait.
Pourtant aucun colleur d’affiche s’est fait buter
Et Dieu sait que verser de l’eau sur une pierre gravée, ça la fait pas pousser.
La soif de vie rend fous les minos, fini les mano à mano.
Sous les préaux maintenant c’est pruneau dans le cerveau.
Le manque d’argent pèse, les mecs deviennent avides.
Les potes s’arnaquent ou se braquent, dès que le jour se débine.
Les murs finissent par craquer, les jeunes finissent au parquet,
Les dealers ont craqué, le crack fait son entrée.
Les frères se foutent des frères, c’est tout pour le profit.
Finir ainsi, c’est donc ça nos vies?
20 ans déjà, on boit la 16 et les sachets de Smecta.
La clique fout le souk avec des plaques de zetla.
Ville côté cour, France côté merde.
Epie les couleurs du tableau, son cadre.
C’est donc ça nos vies?

(переклад)

Червона зірка перед моїм обличчям, почесний диплом для неї,
Нічого мені, моя честь потроху згасає.
У нас дуже рано завмирають серця, вщухає страх.
Дарма брати розбивають,
Картопля летить, погані кадри пов’язані.
Як ця собака життя, що звикла до гоміну, щоб уникнути сліз,
У кишені діти засовують леза.
Нелегко жити з драмою.
Мікрофон у руках, я посилаю свою камеру, наші турботи на твою фонограму.
Відродіть полум'я справжніх вуличних поетів, не розслабляйтеся,
Атмосфера напружена або на мотузках ваше тіло буде грати шибеником.
Я розробив цей текст у стилі оболонки.
Мої рими стукають по динаміках
Як щафи ашнушів, що грають у казармі.
Ноги в калюжах, мій район тріскається.
У блоках прилади вказують на нас.
Спалах, вийміть глоки, історія закінчується наручниками.
Так це наше життя, блін, мій народ вижив.
Життя близьких людей Люцифер ставить їм низькою ціною.
Пишу, молюся про турботи,
як маленькі брати тікають перед шапками.
Полум’яний дух гасять тільки рідиною.
Фрімен Я, далеко не пасивний, я живу.
Ну що ж, таке наше життя, який сенс?
Блін, сказати, що прихильність була родиною.
Вже 20 років ми п'ємо 16 і пакетики Смекти.
Кліка божевільна від шматочків цетли.
Місто з боку двору, Франція з боку лайна.
Подивіться на кольори картини, її обрамлення.
Отже, це наше життя?
Я вчуся втрачати людину, щодня одне й те саме лайно.
Фотокопські обличчя, розпусні ганаші.
Гей, друже, у їхній коробці вирує.
Поліцейські збільшують, ми куримо сесс, yex,
І він втрачає можливість закрити foum.
Холод підриває твій розум.
Почуття стрибають сухими і під тиском.
Ви в кінцевому підсумку знущаєтеся над своїми друзями.
Тож вони чекають внизу, щоб пукнути на вас.
На першому кроці в коридорі, chouf, позаду небезпека.
Чак, чак, це Саму.
В операційній вам кажуть, що ви більше не будете ходити.
Під під’їздом токсик вчасно.
Згруповані в темряві, ваші колишні брати хихикають про ваше нещастя.
У цій історії хто жне, а хто сіє,
Якщо вони не можуть мати вас, у них будуть ті, кого ви любите.
На площі цілий ряд тупиків,
Газ в кишенях, пастка.
Сховайся, ховайся з шміттами, стрибни в H.H.
Ненависть зростає.
І ми також натикаємося на плакат із плакатом, наприклад, це розслабляє, так!
Озброюємося, ховаємо пушки, виїмки,
ми вмираємо ідіотами, щоб померти екран.
Після спраги Вендетти, спалахни, засліпи нас.
Ми вбиваємо людей нашого стану, переходячи з лайного дитинства в
Це гниле доросле життя для будь-кого тут, так це наше життя?
Вже 20 років ми п'ємо 16 і пакетики Смекти.
Кліка божевільна від шматочків цетли.
Місто з боку двору, Франція з боку лайна.
Подивіться на кольори картини, її обрамлення.
Отже, це наше життя?
Тік-так, відлік почався, окопна війна.
Верден 20-го століття, кому це вдалося?
Велосипедні сумки, ланцюги, зламати їх непросто.
Укорінене в коралах, стадо веде важке життя.
Без душі на подвір’ї вже нема дерев.
Бетон росте так само швидко, як мармур.
З огидою ми дістаємо зброю або опускаємо руки,
Засукаємо рукави, машинка клацає на місце.
Минає час, позначений ангелом, вже ти благаєш.
Швидкий, єдиний вихід у жертву.
Молоді люди обшукують, конфліктують, проходять CRS,
Мова лівого позаду.
Забуті, озброєні детонатори, три, два, один.
Готово, настає ніч, потім ще один день.
Невидимі, нас ніхто не бачить, ніщо не заважає нам будувати інтриги.
Невідчутно повірити, що кийка — це абстрактно.
Проте жоден клеєр не загинув
І Бог знає, якщо вилити воду на вигравіруваний камінь, він не росте.
Жага до життя зводить мінос з розуму, більше немає mano à mano.
Під дворами тепер в мозок ріжеться.
Відсутність грошей обтяжує, хлопці стають жадібними.
Друзі обриваються або тримають один одного, як тільки день йде на спад.
Стіни тріскаються, молоді люди опиняються на підлозі,
Ділери тріснули, тріщина наближається.
Брати не дбають про братів, це все заради наживи.
Закінчуючи таким чином, це наше життя?
Вже 20 років ми п'ємо 16 і пакетики Смекти.
Кліка божевільна від шматочків цетли.
Місто з боку двору, Франція з боку лайна.
Подивіться на кольори картини, її обрамлення.
Отже, це наше життя?