| Чому ти не подзвонив?
|
| Мій телефон завжди увімкнений
|
| Чому ти не подзвонив?
|
| До того, як ти пішов
|
| І я напевно не знаю, що б я сказав
|
| Але тепер я безпорадно мовчу
|
| У моєму серці та в голові є діра
|
| Чому ти не подзвонив?
|
| Чому ти нічого не сказав?
|
| Коли ми останнього разу зустрілися
|
| Чому ти нічого не сказав?
|
| Надія завжди залишається.
|
| І я не можу точно сказати, що б я робив
|
| Але я не можу нічого вдіяти зараз, коли тебе немає
|
| І мене вбиває думати
|
| На секунду
|
| Ти думав, що ти один
|
| Ви можете виміряти ознаку людини в день, коли він помер
|
| У суміші пам’яті й уламків, які він залишає по собі
|
| І я знаю, що ти мав занадто велику вагу
|
| Увечері, коли ви вислизнули
|
| Але я любив тебе, як брата, і ніколи не мав можливості сказати
|
| Тож о пів на дев’яту кожного вечора
|
| Я буду думати про свого друга
|
| А о пів на дев’яту я згадаю
|
| Ти був кращий за свій кінець
|
| Тому що я теж встав на цей виступ
|
| Але я знаю, що ти б відтягнув мене з краю
|
| І я підвів тебе у твоїй темряві
|
| Мене там не було
|
| Тож я пам’ятатиму, як ви пробивали дірку в натовпі
|
| І я буду пам’ятати, що ти піднімав мене щоразу, коли я падав
|
| І я гляну на бар’єр, коли буду дивитися в групі
|
| І я чекаю побачити вас там на підставці
|
| Але, мабуть, я побачу когось іншого
|
| І тоді я буду шепотіти про себе
|
| Брате, я сумую за тобою як пекло. |