| Чому ти не подзвонив? | 
| Мій телефон завжди увімкнений | 
| Чому ти не подзвонив? | 
| До того, як ти пішов | 
| І я напевно не знаю, що б я сказав | 
| Але тепер я безпорадно мовчу | 
| У моєму серці та в голові є діра | 
| Чому ти не подзвонив? | 
| Чому ти нічого не сказав? | 
| Коли ми останнього разу зустрілися | 
| Чому ти нічого не сказав? | 
| Надія завжди залишається. | 
| І я не можу точно сказати, що б я робив | 
| Але я не можу нічого вдіяти зараз, коли тебе немає | 
| І мене вбиває думати | 
| На секунду | 
| Ти думав, що ти один | 
| Ви можете виміряти ознаку людини в день, коли він помер | 
| У суміші пам’яті й уламків, які він залишає по собі | 
| І я знаю, що ти мав занадто велику вагу | 
| Увечері, коли ви вислизнули | 
| Але я любив тебе, як брата, і ніколи не мав можливості сказати | 
| Тож о пів на дев’яту кожного вечора | 
| Я буду думати про свого друга | 
| А о пів на дев’яту я згадаю | 
| Ти був кращий за свій кінець | 
| Тому що я теж встав на цей виступ | 
| Але я знаю, що ти б відтягнув мене з краю | 
| І я підвів тебе у твоїй темряві | 
| Мене там не було | 
| Тож я пам’ятатиму, як ви пробивали дірку в натовпі | 
| І я буду пам’ятати, що ти піднімав мене щоразу, коли я падав | 
| І я гляну на бар’єр, коли буду дивитися в групі | 
| І я чекаю побачити вас там на підставці | 
| Але, мабуть, я побачу когось іншого | 
| І тоді я буду шепотіти про себе | 
| Брате, я сумую за тобою як пекло. |