Переклад тексту пісні Старые сны - Ангел НеБес

Старые сны (оригінал)

Разметавшийся сон за экраном окна,
расплетающий ткани забытых мелодий,
несущийся вором по чердакам —
хозяин бескрайних ночных угодий.
Как приколотый ночью к гранитному дну,
я фарфоровой куклой, пугающей день,
снова здесь остаюсь в поседевшем бреду,
и опять отпускаю на свет свою тень.
Черной лиговской пылью на старом окне
остаются забытые с детства слова,
а уроки огня, как уроки зимы,
ярко-белыми прядями на головах.
Кто отважится лечь на холодный асфальт
между статуй деревьев музея-двора,
чтоб отдать в этот город хоть каплю тепла
чтобы было сейчас, а не только вчера.
Уходящие песни отпущены вверх,
я не слышу начал, я не вижу хвостов,
только несколько перьев лежат на земле,
как лежат на земле и других городов.
Разводные мосты, заводные дома
перечеркнуты снегом, как старые сны,
не растает ли вместе со снами и он —
этот город Любви, этот город Войны.
А на пыльном стекле только след от минут-
в сотый раз мое время меняет свой цвет,
уходя — уходи, забывая — забудь,
то, что знаешь сейчас — вот сейчас уже нет.
По музеям любви, по музеям беды
пробираются тени безжалостных снов,
снова белая ночь, погасившая дни
и забытые тени прошлых веков.
Но, как безжалостны старые сны
в колодцах пустых дворов,
и тают сомнения в свете Луны,
и время выходит из берегов…

Старые сны (переклад)

Розметаний сон за екраном вікна,
розплітає тканини забутих мелодій,
несучий злодієм по горищах
господар безмежних нічних угідь.
Як приколотий уночі до гранітного дна,
я порцелянової лялькою, що лякає день,
знову тут залишаюсь у посивілому маренні,
і знову відпускаю на світло свою тінь.
Чорним лігівським пилом на старому вікні
залишаються забуті з дитинства слова,
а уроки вогню, як уроки зими,
яскраво-білими пасмами на головах.
Хто наважиться лягти на холодний асфальт
між статуями дерев музею-двору,
щоб віддати в це місто хоч краплю тепла
щоб було зараз, а не тільки вчора.
Пісні, що йдуть, відпущені вгору,
я не чую почав, я не бачу хвостів,
тільки кілька пір'я лежать на землі,
як лежать на землі та інших міст.
Розвідні мости, заводні будинки
перекреслені снігом, як старі сни,
не растає або разом із снами і он —
це місто Любові, це місто Війни.
А на пилковому склі тільки слід від хвилин-
в сотий раз мій час змінює свій колір,
йдучи — йди, забуваючи — забудь,
те, що знаєш зараз — ось зараз уже немає.
За музеями кохання, за музеями біди
пробираються тіні безжальних снів,
знову біла ніч, що погасила дні
і забуті тіні минулих століть.
Але, як безжальні старі сни
у криницях порожніх дворів,
і тануть сумніви у світлі Місяця,
і час виходить з берегів...