Інформація про пісню На цій сторінці ви можете ознайомитися з текстом пісні Старые сны, виконавця - Ангел НеБес. Дата випуску: 31.01.2017
Мова пісні: Російська мова
Старые сны(оригінал) |
| Разметавшийся сон за экраном окна, |
| расплетающий ткани забытых мелодий, |
| несущийся вором по чердакам — |
| хозяин бескрайних ночных угодий. |
| Как приколотый ночью к гранитному дну, |
| я фарфоровой куклой, пугающей день, |
| снова здесь остаюсь в поседевшем бреду, |
| и опять отпускаю на свет свою тень. |
| Черной лиговской пылью на старом окне |
| остаются забытые с детства слова, |
| а уроки огня, как уроки зимы, |
| ярко-белыми прядями на головах. |
| Кто отважится лечь на холодный асфальт |
| между статуй деревьев музея-двора, |
| чтоб отдать в этот город хоть каплю тепла |
| чтобы было сейчас, а не только вчера. |
| Уходящие песни отпущены вверх, |
| я не слышу начал, я не вижу хвостов, |
| только несколько перьев лежат на земле, |
| как лежат на земле и других городов. |
| Разводные мосты, заводные дома |
| перечеркнуты снегом, как старые сны, |
| не растает ли вместе со снами и он — |
| этот город Любви, этот город Войны. |
| А на пыльном стекле только след от минут- |
| в сотый раз мое время меняет свой цвет, |
| уходя — уходи, забывая — забудь, |
| то, что знаешь сейчас — вот сейчас уже нет. |
| По музеям любви, по музеям беды |
| пробираются тени безжалостных снов, |
| снова белая ночь, погасившая дни |
| и забытые тени прошлых веков. |
| Но, как безжалостны старые сны |
| в колодцах пустых дворов, |
| и тают сомнения в свете Луны, |
| и время выходит из берегов… |
| (переклад) |
| Розметаний сон за екраном вікна, |
| розплітає тканини забутих мелодій, |
| несучий злодієм по горищах |
| господар безмежних нічних угідь. |
| Як приколотий уночі до гранітного дна, |
| я порцелянової лялькою, що лякає день, |
| знову тут залишаюсь у посивілому маренні, |
| і знову відпускаю на світло свою тінь. |
| Чорним лігівським пилом на старому вікні |
| залишаються забуті з дитинства слова, |
| а уроки вогню, як уроки зими, |
| яскраво-білими пасмами на головах. |
| Хто наважиться лягти на холодний асфальт |
| між статуями дерев музею-двору, |
| щоб віддати в це місто хоч краплю тепла |
| щоб було зараз, а не тільки вчора. |
| Пісні, що йдуть, відпущені вгору, |
| я не чую почав, я не бачу хвостів, |
| тільки кілька пір'я лежать на землі, |
| як лежать на землі та інших міст. |
| Розвідні мости, заводні будинки |
| перекреслені снігом, як старі сни, |
| не растає або разом із снами і он — |
| це місто Любові, це місто Війни. |
| А на пилковому склі тільки слід від хвилин- |
| в сотий раз мій час змінює свій колір, |
| йдучи — йди, забуваючи — забудь, |
| те, що знаєш зараз — ось зараз уже немає. |
| За музеями кохання, за музеями біди |
| пробираються тіні безжальних снів, |
| знову біла ніч, що погасила дні |
| і забуті тіні минулих століть. |
| Але, як безжальні старі сни |
| у криницях порожніх дворів, |
| і тануть сумніви у світлі Місяця, |
| і час виходить з берегів... |