Переклад тексту пісні Евгений - ДДТ

Евгений (оригінал)

«Мой дядя самых честных правил,
Когда не в шутку занемог,
Он уважать себя заставил,
И лучше выдумать не мог.
Его пример другим наука;
Но, боже мой, какая скука
С больным сидеть и день и ночь,
Не отходя ни шагу прочь!
Какое низкое коварство
Полуживого забавлять,
Ему подушки поправлять,
Печально подносить лекарство,
Вздыхать и думать про себя:
Когда же черт возьмёт тебя!..».
А.С.
Пушкин
Немного ел, немного пил,
В плену иллюзий жил Евгений.
И дядин труп давно остыл
Среди причудливых растений.
Он поливал их иногда —
Герань, гортензии, алоэ.
Евгений, гроб, их было двое,
И дней спокойных череда.
Звенела мелочь по карманам,
Росли ракеты и свекла.
Неспешно кровь бойцов текла
В деревни наши из Афгана.
Генсеки дохли каждый год.
В очередях с утра стояли
Герои чугуна и стали —
Сорокаградусный народ.
Короче, жили налегке.
Как Пушкин, солнышко светило.
Онегин, сидя на толчке,
Мог наслаждаться тем, что было.
Татьяна редко заходила,
Поднять пыталась член и дух.
Она Евгения любила,
Но он инертен был и глух…
Но либералы, Горбачёв,
Их жизнерадостные трели
Взорвали мозг, сказав, почём
В плену иллюзий жил Евгений.
И разливался плюрализм,
И герменевтика вещала,
Ито скоро будет новый «изм»,
Маршировать для счастья — мало!
Но объяснить никто не смог
Нам про ответственность свободы.
Пока все пели, под шумок
Украли углеводороды!
Потом всему пришла хана.
Сгорел Союз, развал и горечь.
Жевала сникерсы страна,
У власти вновь жирела сволочь.
Евгений тихо отползал,
Бежав с окопов Перестройки.
Он тонко чувствовал и знал
Апокалиптичность русской тройки.
Гроб выл, чесался по ночам,
С утра страдая паранойей.
Онегин, глух к чужим речам,
Беседы вёл с самим собою.
О том, что с правдой слита ложь,
Порядка нету и морали,
О том, что делай всё что хошь,
Но делать что, не рассказали.
Как отказаться от гробов,
Что в головах засели странных?
Как без кисельных берегов,
Как без молочных рек из крана?
Чуть не забыл я про Татьяну.
Она учителем была.
С Евгением, дурным и пьяным,
С трудом, но иногда жила.
Когда настали перемены,
Пошла работать в магазин.
Её, бесчувственной к изменам,
Увёз в Дубай один грузин.
Но потихоньку извели
Апологетов перестройки.
Гробы на кухнях зацвели
В плену восточной новостройки.
И перепуганный народ решил —
Пусть лучше будет Путин!
Убрали новый поворот,
Вернулись к старой доброй жути.
Переписали, как всегда,
Гробы, историю, колени.
Герань, гортензии, Евгений,
За дядю пили иногда.
А он столетья, как живой,
В цветах, привычно чем-то пахнет.
На этом всё, пока не жахнет
Господь по нам иной судьбой…
Ай да Пушкин, ай да сукин сын!
Стань как Пушкин, не ссы…

(переклад)

«Мій дядько найчесніших правил,
Коли не жартома занедужав,
Він поважати себе змусив,
І краще вигадати не міг.
Його приклад іншим наука;
Але, боже мій, яка нудьга
З хворим сидітиме і день і ніч,
Не відходячи ні кроку геть!
Яка низька підступність
Напівживого бавити,
Йому подушки поправляти,
Сумно підносити ліки,
Зітхати і думати про себе:
Коли ж дідько візьме тебе!..».
А.С.
Пушкін
Трохи їв, трохи пив,
У полоні ілюзій жив Євген.
І дядько труп давно остигнув
Серед химерних рослин.
Він поливав їх іноді.
Герань, гортензії, алое.
Євгеній, труна, їх було двоє,
І днів спокійних низка.
Дзвоніла дрібниця по кишенях,
Росли ракети та буряк.
Неспішно кров бійців текла
У селі наші з Афгану.
Генсеки дохли щороку.
У чергах зранку стояли
Герої чавуну і стали
Сорокаградусний народ.
Коротше, жили без нічого.
Як Пушкін, сонечко світило.
Онєгін, сидячи на поштовху,
Міг насолоджуватися тим, що було.
Тетяна рідко заходила,
Підняти намагалася член та дух.
Вона Євгенія любила,
Але він інертний був і глухий.
Але ліберали, Горбачов,
Їхні життєрадісні трелі
Підірвали мозок, сказавши, чому
У полоні ілюзій жив Євген.
І розливався плюралізм,
І герменевтика мовила,
І скоро буде новий «ізм»,
Маршувати для щастя – мало!
Але пояснити ніхто не зміг
Нам про відповідальність волі.
Поки всі співали, під шумок
Украли вуглеводні!
Потім усьому прийшла хана.
Згорів Союз, розвал та гіркота.
Жувала снікерси країна,
При владі знову жиріла сволота.
Євген тихо відповзав,
Бігши з окопів Перебудови.
Він тонко відчував і знав
Апокаліптичність російської трійки.
Труну вив, свербіла ночами,
З ранку страждаючи на параної.
Онєгін, глухий до чужих речей,
Бесіди вів із собою.
Про те, що з правдою злита брехня,
Порядку немає і моралі,
Про те, що роби все, що хочеш,
Але робити що не розповіли.
Як відмовитися від трун,
Що в головах засіли дивних?
Як без кисельних берегів,
Як без молочних річок із крану?
Мало не забув я про Тетяну.
Вона була вчителем.
З Євгеном, поганим та п'яним,
Насилу, але іноді жила.
Коли настали зміни,
Пішла працювати до магазину.
Її, байдужої до зрад,
Ввіз у Дубай один грузин.
Але потихеньку звели
Апологетів розбудови.
Труни на кухнях зацвіли
У полоні східної новобудови.
І переляканий народ вирішив.
Хай краще буде Путін!
Прибрали новий поворот,
Повернулися до старого доброго остраху.
Переписали, як завжди,
Труни, історію, коліна.
Герань, гортензії, Євген,
За дядька пили іноді.
А він століття, як живий,
У квітах звично чимось пахне.
На цьому все, доки не лякає
Господь щодо нас іншою долею…
Ай та Пушкін, ай та сукін син!
Стань як Пушкін, не ссы…