Переклад тексту пісні Уездный город - ДДТ

Уездный город (оригінал)

Чутко спит уездный город, пар дыхания над нами.
Окна с жёлтыми глазами.
Дочь, как пленного, веду.
Иммигрантка за прилавком с равнодушными ногами.
Мы с товарищем штурмуем этот вражеский редут.
А потом в соседнем сквере на обдолбанной скамейке
Достаём два литра хрени и заводим разговор.
Колбасу, как гильотина режет нож из нержавейки
И выносит нашей жизни свой суровый приговор.
После первой друг смотрел куда-то светлыми очами.
По щеке к земле катилась непокорная слеза.
Чьи-то тени в облаках гремели ржавыми ключами.
Вдалеке кипело солнце да сверкала бирюза.
Третий выпили за башню, за морских глухих окраин
Не нашедших, не узнавших для чего и почему.
После пятой мы братались, как Чапаев и Сусанин.
Налетели тут мигалки, дали всем по кочану.
А теперь, в сырой темнице, где неясно, что свершится
Греет душу сигарета каплей вечного огня.
Завтра – суд, а за решеткой в небе томная Жар-птица
Изумрудным косит глазом на него да на меня.
Расскажи нам, кем мы были, что искали, как любили?
Ты была моей, девица или всё – тяжелый сон?
Под луной растёт крапива на заброшенной могиле,
А вдали хохочет праздник - колокольный перезвон.

(переклад)

Чуйно спить повітове місто, пара дихання над нами.
Вікна із жовтими очима.
Дочку, як полоненого, веду.
Іммігрантка за прилавком із байдужими ногами.
Ми з товаришем штурмуємо цей ворожий редут.
А потім у сусідньому сквері на обдовбаній лаві
Дістаємо два літри хроні і заводимо розмову.
Ковбасу, як гільйотина ріже ніж із нержавіючої сталі
І виносить наше життя свій суворий вирок.
Після першої друг дивився кудись світлими очима.
По щоці до землі котилася непокірна сльоза.
Чиїсь тіні у хмарах гриміли іржавими ключами.
Вдалині кипіло сонце і блищала бірюза.
Третій випили за вежу, за морські глухі околиці
Не знайшли, не впізнали для чого і чому.
Після п'ятої ми браталися, як Чапаєв та Сусанін.
Налетіли тут мигалки, дали всім по качані.
А тепер, у сирій в'язниці, де неясно, що станеться
Гріє душу цигарка краплею вічного вогню.
Завтра – суд, а за ґратами в небі млосна Жар-птиця
Смарагдовим косить оком на нього та на мене.
Розкажи нам, ким ми були, що шукали, як любили?
Ти була моєю, дівчина чи все – важкий сон?
Під місяцем росте кропива на занедбаній могилі,
А вдалині регоче свято - дзвіниця.