| Боже, чому ти хочеш зі мною пограти
|
| Хіба ти не бачиш, що я падаю
|
| І як ваша улюблена іграшка
|
| Хлопче, я втомився від того, що мене кидають
|
| Ви ведете мене крізь це життя складних і оман
|
| Тож ти кидаєш його мені на коліна і повертаєш мене до розгубленості
|
| Коли так важко вирішити, жити чи померти в цій долі
|
| Скажи мені, що б ти сказав, якби в кінець дня були лише ти і я
|
| Посміхайся страхам, які лише, здається, керують мною
|
| Тож ви відкриваєте двері, а тоді підлога розсипається
|
| У мене є лише одна-дві мрії, які варто втратити
|
| Але вони розплутуються, мандруючи дорогою до руйнування
|
| І чим більше я намагаюся, тим більше я ковзаю й ковзаю крізь цю фантазію
|
| Мені сама потрібна ваша допомога, щоб вистояти
|
| Але одні й ті самі висновки завжди зустрічають мене біля дверей
|
| Чи не було б добре зникнути
|
| І, можливо, одного дня ви покажете мені, що пішло не так
|
| Як я став невибраним
|
| Тож коли дощ не за горами
|
| Дайте мені сонячного світла
|
| І я буду вражати вас посмішкою, поки мої тривоги тануть
|
| Тож чи не покажеш мені знак, коли я продовжую підніматися вгору по цій реальності
|
| Мені сама потрібна ваша допомога, щоб вистояти
|
| І ті самі висновки завжди зустрічають мене біля дверей
|
| Чи не було б добре зникнути
|
| І, можливо, одного дня ви покажете мені, що пішло не так
|
| Тож як я став невибраним |