Переклад тексту пісні В сентябре - Vanich

В сентябре (оригінал)

Как будто кончилась или не начиналась ещё.
Я смотрел и не мог отвести взгляда.
Падал первый снег, кружился, было горячо
От того, что мне уже никуда спешить не надо.
Да, всего на свете не дождаться,
Но я ждал, и уже прохожие пропадали.
Но скоро синим лица закроет вечер,
А я так и не дождусь своей мечты.
Лечит, время лечит суставы, но не лечит душу,
А она и так вся в заплатках, зашита, заделана.
По черному белым улыбка намалевана,
Не в то время, не в том месте на человека повешена.
Бешеная усталость, бесконечная дорога,
Минуты, секунды… Мгновений так много,
Что не успел открыть глаза, уже закрывать пора.
Вроде все только начиналось вчера.
Что в толпе, что одному одиноко,
Хотя со мной та, которую ждал и дождался я.
Уже не ищу знакомых почему-то,
Провожаю поезда, но не встречаю.
Я знаю, что стоит моих слез чей-то смех,
Знаю, что он будет стоить мне многого,
Но все равно лучше плакать от счастья,
Чем смеяться над чужим горем и жестокостью.
Снег оставит лужи на черном асфальте.
Знаете, кто-то был лебедем, а станет утенком.
Хочется навсегда остаться ребенком,
Хочется смотреть на мир счастливыми глазами.
В лабиринте судьбы найти не минотавра,
А ту единственную, которую люблю.
И чтобы не получилось так, что после большого горя
Отражение в зеркале не узнает никто.
Значит вот так и проходит она: дни тянутся, как смола,
а в трудную минуту вдруг застывают в янтарь.
Спел бы свою жизнь на гитаре я, да не настроить ее,
Да и на двух струнах не песня.
Бывает интересно расти, чего-то добиваться,
Или кем-то командовать, влюбляться.
Но вдруг прохожий маленький мальчик случайно
Разобьет тебя на осколки резиновым мячиком.
И тогда просто понимаешь вдруг,
Что всю жизнь простоял истуканом на месте,
По жизни памятником, что сам себе воздвиг,
самим собой, как герою какому-то.
За что боролся?
Где твои идеи?
Вместе с листьями, что желтеют каждую осень,
Оторвались и улетели вместе с ветром,
Вместе с твоими минутами, секундами и песнями.
Каждая осень оставляет надежду на новую весну (на новую весну).

(переклад)

Ніби скінчилася чи не починалася ще.
Я дивився і не міг відвести погляду.
Падав перший сніг, кружляв, було гаряче
Від того, що мені вже нікуди поспішати не треба.
Так, всього на світі не дочекатися,
Але я чекав, і вже перехожі пропадали.
Але незабаром синім обличчя закриє вечір,
А я так і не дочекаюсь своєї мрії.
Лікує, час лікує суглоби, але не лікує душу,
А вона і так вся в латок, зашита, замурована.
По чорному білим посмішка намальована,
Не в той час, не в тому місці на людину повішена.
Шалена втома, нескінченна дорога,
Хвилини, секунди… Мить так багато,
Що не встиг розплющити очі, вже закривати час.
Начебто все тільки починалося вчора.
Що в натовпі, що одному самотньо,
Хоча зі мною та, яку чекав і дочекався я.
Вже не шукаю знайомих чомусь,
Проводжу поїзди, але не зустрічаю.
Я знаю, що стоїть моїх сліз чийсь сміх,
Знаю, що він коштуватиме мені багато чого,
Але все одно краще плакати від щастя,
Чим сміятися над чужим горем і жорстокістю.
Сніг залишить калюжі на чорному асфальті.
Знаєте, хтось був лебедем, а стане каченям.
Хочеться назавжди залишитися дитиною,
Хочеться дивитися на світ щасливими очима.
В лабіринті долі знайти не мінотавра,
А ту єдину, яку люблю.
І щоб не вийшло так, що після великого горя
Відображення в дзеркалі не дізнається ніхто.
Значить ось так і проходить вона: дні тягнуться, як смола,
а в важку хвилину раптом застигають у бурштин.
Співав би своє життя на гітарі я, так не настроїти її,
Так і на двох струнах не пісня.
Буває цікаво рости, чогось добиватися,
Або кимось командувати, закохуватися.
Але раптом перехожий маленький хлопчик випадково
Розіб'є тебе на уламки гумовим м'ячиком.
І тоді просто розумієш раптом,
Що все життя простояв бовваном на місці,
За життя пам'ятником, що сам собі спорудив,
самим собою як герою якомусь.
За що боровся?
Де твої ідеї?
Разом із листами, що жовтіють щоосені,
Відірвалися і відлетіли разом з вітром,
Разом із твоїми хвилинами, секундами та піснями.
Кожна осінь залишає надію на нову весну (на нову весну).