Переклад тексту пісні Бегущая вдаль - Nautilus Pompilius

Бегущая вдаль (оригінал)

Я не могу заснуть и так бывает всегда,
Когда восходит твоя одинокая звезда,
Катящаяся вдаль на спицах лучей
Далёкое светило беззвёздных ночей.
Я начинаю вспоминать,
Мы были поджары, как пара гончих псов,
Нас сводил с ума наш здоровый пот.
Мы чуяли друг друга через стены домов
И снились друг другу всю ночь напролёт.
Мы боялись себя, мы дичились судьбы,
Весь мир кроме нас знал нашу мечту,
Обнять эту ночь, когда все окна слепы,
И раздавить в объятьях её пустоту.
Но я сидел с тобой, не касаясь руки,
Слушал твой голос как радио небес,
Заполняющее музыкой город тоски,
Зовущее оленей в безвыходный лес.
Ты бегущая вдаль, бегущая вдаль,
Неужели тебе никого не жаль,
Никто не может поспеть за тобой,
За бегущей вдаль одинокой звездой.
Я терпел много лет, но в одну из ночей
Я встал и бесшумно открыл окно,
Держась за перила твоих лучей,
Я выполнил то, что мне снилось давно.
Я шагнул в пустоту.
Но лунный бич ударил меня по рукам,
По ногам хлестнула звёздная плеть,
И я понял, что мне ничего не догнать,
И я понял, что мне слишком поздно лететь.
И в этих окнах, что были прежде пусты,
Я вдруг увидел глаза, устремлённые вверх,
Ловящие свет одичалой звезды
В ответ на её несмолкающий смех.
И каждый из них шептал другое имя,
Каждый из них хранил свою печаль,
Но мне казалось, что я делю вместе с ними
Одну и ту же бегущую вдаль.
Ты бегущая вдаль, бегущая вдаль,
Неужели тебе никого не жаль,
Никто не может поспеть за тобой,
За бегущей вдаль одинокой звездой.
Ты бегущая вдаль, бегущая вдаль,
Неужели тебе никого не жаль,
Никто не может поспеть за тобой,
За бегущей вдаль одинокой звездой.

Бегущая вдаль (переклад)

Я не можу заснути і так буває завжди,
Коли сходить твоя самотня зірка,
Вдалина, що котиться, на спицях променів
Далеке світило беззорих ночей.
Я починаю згадувати,
Ми були піджари, як пара гончих псів,
Нас зводив з розуму наш здоровий піт.
Ми чули один одного через стіни будинків
І снилися один одному всю ніч безперервно.
Ми боялися себе, ми дивилися долі,
Весь світ окрім нас знав нашу мрію,
Обійняти цю ніч, коли всі вікна сліпі,
І роздавити в обіймах її порожнечу.
Але я сидів з тобою, не торкаючись руки,
Слухав твій голос, як радіо небес,
Заповнює музикою місто туги,
Звучне оленів у безвихідний ліс.
Ти, що біжить в далечінь, біжить в далечінь,
Невже тобі нікого не жаль,
Ніхто не може встигнути за тобою,
За біжучою в далечінь самотньою зіркою.
Я терпів багато років, але в одну з ночей
Я встав і безшумно відчинив вікно,
Тримаючись за перила твоїх променів,
Я виконав те, що мені снилося давно.
Я крокував у порожнечу.
Але місячний бич ударив мене по руках,
По ногах хльоснула зоряна батіг,
І я зрозумів, що мені нічого не наздогнати,
І я зрозумів, що мені надто пізно летіти.
І в цих вікнах, що були раніше порожні,
Я раптом побачив очі, спрямовані вгору,
Ловлять світло дикої зірки
У відповідь на неї незмовний сміх.
І кожен з них шепотів інше ім'я,
Кожен із них зберігав свій смуток,
Але мені здавалося, що я ділю разом з ними
Одну і ту ж біжучу вдалину.
Ти, що біжить в далечінь, біжить в далечінь,
Невже тобі нікого не жаль,
Ніхто не може встигнути за тобою,
За біжучою в далечінь самотньою зіркою.
Ти, що біжить в далечінь, біжить в далечінь,
Невже тобі нікого не жаль,
Ніхто не може встигнути за тобою,
За біжучою в далечінь самотньою зіркою.