| Ти зі мною під вінцем у білій церкві стояв,
|
| Золота каблучка, як долю мені вручав.
|
| Мені навіки дарував радість весняних ночей,
|
| Говорив: «Світло не мило без улюблених очей».
|
| Мені навіки дарував радість весняних ночей,
|
| Говорив: «Світло не мило без улюблених очей».
|
| «Як ти мені дорога, як плекаю, люблячи, —
|
| Говорив, — у перли всю одягну тебе!»
|
| Ти не ховай красу - світло собольих брів,
|
| Якщо зустрів мрію — будь долею моєю!
|
| Може, десь у дорозі кінь господаря чекає,
|
| Чиї в широкому степу ворон очі клює...
|
| Бачить світ, бачить Бог—не моя в тому вина:
|
| Ти пішов за поріг — я залишилася одна!
|
| Бачить світ, бачить Бог—не моя в тому вина:
|
| Ти пішов за поріг — я залишилася одна!
|
| Ах, навіщо цілував мені вуста й обличчя?
|
| Ах, навіщо одягав золоту каблучку?
|
| Застогнала завірюха, затріщав лютий мороз.
|
| А мої перли — очі, повні сліз!
|
| Може, з дєвою младою по траві-мураві
|
| Бродиш, сокіл ти, мій, п'яний хміль у голові!
|
| Хоч прийшли листа з гірким словом «вибач»,
|
| Покотилося кільце - нікому не знайти ...
|
| Хоч прийшли листа з гірким словом «вибач»,
|
| Золоте кільце нікому не знайти! |