Переклад тексту пісні Я поеду на юг - Михаил Шуфутинский

Я поеду на юг (оригінал)

Ах, какой белый снег, ах какой белый снег за окном!
Сколько ж вышек стоит в этом царстве снегов окаянном?
Зябкий лагерь, нахохлившись, словно уснул белым сном.
И как будто он кружится в замкнутом круге стеклянном.
И уж если такое везение мне выпадет вдруг,
И знакомые скажут: «Да, он уже освободился», —
Я поеду на юг, я, конечно, поеду на юг,
Я когда-то на юге, когда-то на юге родился.
Я сойду на перрон, позабытый своим городком,
И сниму свою шляпу, сниму свою мятую шляпу,
Поздороваюсь с кем-нибудь, с кем-нибудь, кто незнаком,
С кем не шел никогда, с кем не шел никогда по этапу.
Я хочу подержать на ладонях простой виноград,
Я хочу приласкать на груди свою старую маму.
Я так буду там рад, я всему буду рад, очень рад,
И не стану тянуть ни туза, ни пиковую даму.
А этапы идут на восток, все идут на восток,
И мелькают одно за одним все похожие лица.
От страны лагерей материк так далек, так далек,
Да Охотское море свинцовым туманом дымится.
Я не знаю, за что навсегда полюбил Магадан
И в Нагаевской бухте затертые льдинами баржи.
Так зачем же порой достаю из-под нар чемодан?
Я до времени стал суетлив и, наверное, старше.
Не хочу я в бараке ни с кем ни про что говорить,
Мы с годами становимся здесь донельзя молчаливы.
Но ночами встаю и все чаще иду покурить,
И спиной остро чувствую боль чьих-то взглядов пытливых.
И не скрыть от себя, и не скрыть этот липкий испуг,
Что навеки повязаны все в белом чертовом круге…
Но мне надо на юг, мне так надо, так надо на юг,
Я хочу умереть, я хочу умереть лишь на юге.
Ах, какой белый снег за окном…

Я поеду на юг (переклад)

Ах, який білий сніг, ах який білий сніг за вікном!
Скільки ж вишок коштує в цьому царстві снігів окаянному?
Зябкий табір, насупившись, наче заснув білим сном.
І ніби він кружиться в замкнутому колі скляному.
І уж якщо таке везіння мені випаде раптом,
І знайомі скажуть: «Так, він вже звільнився», —
Я поїду на південь, я, звичайно, поїду на південь,
Я колись на півдні, колись на півдні народився.
Я зійду на перон, забутий своїм містечком,
І зніму свій капелюх, зніму свій м'ятий капелюх,
Привітаюся з ким-небудь, з ким-небудь, хто незнайомий,
З ким не йшов ніколи, з ким не йшов ніколи за етапом.
Я хочу потримати на долонях простий виноград,
Я хочу приголубити на грудях свою стару маму.
Я так буду там радий, я всьому буду радий, дуже радий,
І не стану тягнути ні туза, ні пікову даму.
А етапи йдуть на схід, всі йдуть на схід,
І мелькають одне за одним всі схожі особи.
Від країни таборів материк так далекий, так далекий,
Так Охотське море свинцевим туманом димиться.
Я не знаю, за що назавжди полюбив Магадан
І в Нагаєвській бухті затерті крижинами баржі.
То навіщо вже часом дістаю з-під нар валізу?
Я до часу став метушливим і, мабуть, старшим.
Не хочу я в бараку ні з ким ні про що говорити,
Ми з роками стаємо тут дуже мовчазні.
Але ночами встаю і все частіше йду покурити,
І спиною гостро відчуваю біль чиїхось поглядів допитливих.
І не приховати від себе, і не приховати цей липкий переляк,
Що навіки пов'язані все в білому чортовому колі.
Але мені треба на південь, мені так треба, так треба на південь,
Я хочу померти, я хочу померти лише на півдні.
Ах, який білий сніг за вікном…