| Отпустите врача, убирайте бинты и таблетки!
| Відпустіть лікаря, прибирайте бинти та таблетки!
|
| Я вполне сознаю: этой ране уже не зажить.
| Я цілком усвідомлюю: цій рані вже не зажити.
|
| Равнодушно догнал гулкий выстрел в колючей запретке,
| Байдуже наздогнав гулкий постріл у колючій заборонці,
|
| Все темнее в глазах, но как хочется, хочется жить.
| Все темніше в очах, але як хочеться, хочеться жити.
|
| Мне мечталось: в тайгу, да уйти бы подальше к Уралу!
| Мені мріялося: у тайгу, та піти би подалі до Уралу!
|
| От надежды такой напоследок январски знобит,
| Від надії такий наостанок січнево знобить,
|
| Но за «решкой"рассвет, и доложит майор генералу,
| Але за «решкою»світанок,і доповість майор генералу,
|
| Что еще здесь один при попытке побега убит.
| Що ще тут одного при спробі втечі вбито.
|
| Я не думал, что так мой предел будет, в общем, банален:
| Я не думав, що так моя межа буде, загалом, банальна:
|
| Ни цветов, ни венков, ни простой поминальной свечи;
| Ні квітів, ні вінків, ні простої поминальної свічки;
|
| Заспешит лишь конвой, сам по горло делами завален,
| Заспішить лише конвой, сам по горло справами завалений,
|
| И захлопнется дверь, и в замке жалко звякнут ключи.
| І зачиняться двері, і в замку шкода брязнуть ключі.
|
| Этот трудный уход из реальности здешнего мира,
| Цей важкий відхід із реальності тутешнього світу,
|
| Он, конечно, страшит: я обычный, как все, человек.
| Він, звичайно, лякає: я звичайна, як усі, людина.
|
| Утешенье одно: там не будет ствола конвоира,
| Втіха одна: там не буде стовбура конвоїра,
|
| И навряд ли меня вдруг поманит оттуда в побег. | І навряд чи мене раптом поманить звідти в втечу. |