| Я кажу собі, що це довго, я кажу собі, що це коротко
|
| Кажу собі, що це не вперше, я відчуваю тишу, яка мене оточує
|
| І мій пульс, що не слабшає «я прийшов як друг» говорить тиша
|
| «Не дивіться далі, ніж цей новий день кличе вас
|
| І запрошує вас у свій сад, повний повітря і світла»
|
| Новий ранок оточує мене, і мене, в моїх холодних черевиках
|
| Ми поспішаємо, як можемо, кожен у свій кут
|
| Мене звати Джозеф, мій батько, він помер
|
| Я живу сама з мамою в Огаста Фоллз
|
| Я живу в Джорджії, Окефенокі
|
| Тут все спокійно, ввечері ні звуку
|
| Не чіпайте мене ! |
| Чому небо блакитне?
|
| І я, я вже збираюся врізатися в мене
|
| Я більше не чую, як биється моє серце
|
| Мене вже немає, я вже йду
|
| Олександра Веббер, дівчина моєї мрії
|
| Той, хто будить моє серце, коли розривається день
|
| Усі, кого ми знайшли, безголові й безрукі
|
| Потім вони стають ангелами, і я бачу їх
|
| Я тобі все поясню, я не маю до цього ніякого відношення
|
| Я тільки здалеку побачив його ноги в траві
|
| Хтось може пояснити мені, чому вона там?
|
| Це не може бути людина, яка вчинила з нею таке
|
| Не чіпайте мене ! |
| Чому небо блакитне?
|
| А я, я вже йду, розчавлений на мене
|
| Я більше не чую, як биється моє серце
|
| Мене вже немає, я вже йду
|
| Не чіпайте мене ! |
| Чому небо блакитне?
|
| А я, я вже йду, розчавлений на мене
|
| Я більше не чую, як биється моє серце
|
| Мене вже немає, я вже йду. |