Переклад тексту пісні Прасковья ("Враги Сожгли Родную Хату") - Марк Бернес

Прасковья ("Враги Сожгли Родную Хату") (оригінал)

Враги сожгли родную хату
Враги сожгли родную хату,
Сгубили всю его семью.
Куда ж теперь идти солдату,
Кому нести печаль свою?
Пошёл солдат в глубоком горе
На перекрёсток двух дорог,
Нашёл солдат в широком поле
Травой заросший бугорок.
Стоит солдат — и словно комья
Застряли в горле у него.
Сказал солдат: «Встречай, Прасковья,
Героя-мужа своего.
Готовь для гостя угощенье,
Накрой в избе широкий стол, —
Свой день, свой праздник возвращенья
К тебе я праздновать пришел…»
Никто солдату не ответил,
Никто его не повстречал,
И только тёплый летний ветер
Траву могильную качал.
Вздохнул солдат, ремень поправил,
Раскрыл мешок походный свой,
Бутылку горькую поставил
На серый камень гробовой.
«Не осуждай меня, Прасковья,
Что я пришёл к тебе такой:
Хотел я выпить за здоровье,
А должен пить за упокой.
Сойдутся вновь друзья, подружки,
Но не сойтись вовеки нам…»
И пил солдат из медной кружки
Вино с печалью пополам.
Он пил — солдат, слуга народа,
И с болью в сердце говорил:
«Я шёл к тебе четыре года,
Я три державы покорил…»
Хмелел солдат, слеза катилась,
Слеза несбывшихся надежд,
И на груди его светилась
Медаль за город Будапешт.

(переклад)

Вороги спалили рідну хату
Вороги спалили рідну хату,
Занапастили всю його родину.
Куди ж тепер йти солдату,
Кому нести смуток свій?
Пішов солдат у глибокому горі
На перехрестя двох доріг,
Знайшов солдатів у широкому полі
Травою зарослий горбок.
Стоїть солдат — і ніби грудка
Застрягли в горлі у нього.
Сказав солдат: «Зустрічай, Параска,
Героя-чоловіка свого.
Готуй для гостя частування,
Накрий у хаті широкий стіл,—
Свій день, своє свято повернення
До тебе я святкувати прийшов…»
Ніхто солдатові не відповів,
Ніхто його не зустрів,
І тільки теплий літній вітер
Траву могильну гойдав.
Зітхнув солдат, ремінь поправив,
Розкрив мішок свій похідний,
Пляшку гірку поставив
На сірий камінь гробовий.
«Не засуджуй мене, Параску,
Що я прийшов до тебе такий:
Хотів я випити за здоров'я,
А має пити за упокій.
Зійдуться знову друзі, подружки,
Але не зійтися навіки нам...»
І пив солдат із мідного гуртка
Вино з печаллю навпіл.
Він пил — солдат, слуга народу,
І з болю в серці говорив:
«Я йшов до тебе чотири роки,
Я три держави підкорив...»
Хмелів солдат, сльоза котилась,
Сльози нездійснених надій,
І на груди його світилася
Медаль за місто Будапешт.