| Якщо це викуп, то навіщо мені взагалі турбуватися
|
| Немає про що згадувати, і нічого не змінилося
|
| І все ж я вважаю за краще над чимось працювати, ніж молитися про дощ
|
| Тож я блукаю далі, поки хтось інший не врятований
|
| Я переїхав на узбережжя, під гору
|
| Купався в океані, спав сам
|
| На світанку я дивився, як сонце розрізає стрічки через затоку
|
| Я пам’ятаю все, що написала моя мама
|
| Що ми не їмо, доки твій батько за столом
|
| Ми не п’ємо, поки диявол не перетвориться на порох
|
| Жодного чоловіка, якого я зустрічав, ніколи не можна було покохати
|
| Тож на твоєму місці я б трохи довіряв
|
| Дві тисячі років я був у цій воді
|
| Дві тисячі років, потонув, як камінь
|
| Відчайдушно тягнеться до сіток
|
| Що рибалки кинули
|
| Спроба знайти, трошки надії
|
| Мене я тримав, усі мої таємниці м’які та приховані
|
| Сторінки були складені, а потім взагалі нічого не було
|
| Тож якщо в майбутньому мені знадобиться рятівник
|
| Я пам’ятаю, що було написано на цій стіні
|
| Що ми не їмо, доки твій батько за столом
|
| Ми не п’ємо, поки диявол не перетвориться на порох
|
| Жодного чоловіка, якого я зустрічав, ніколи не можна було покохати
|
| Тож на твоєму місці я б трохи довіряв
|
| Чи я чесна людина і правда?
|
| Чи я взагалі був добрим до вас?
|
| О, я так втомився грати в ці ігри
|
| Ми просто бігали
|
| Ті самі старі рядки, ті ж старі історії
|
| Задихані потяги і зношена слава
|
| Будинки горять, світи, які вмикаються самі
|
| Тож ми не їмо, доки твій батько за столом
|
| Ми не п’ємо, поки диявол не перетвориться на порох
|
| Жодного чоловіка, якого я зустрічав, ніколи не можна було покохати
|
| Тож якби я був ти моїм другом, я навчився б трохи довіряти |