Переклад тексту пісні Как весна зиму поборола - IOWA

Как весна зиму поборола (оригінал)

Жила-была в одном селе Машенька.
Сидела она под окном с берёзовым веретеном, пряла белый ленок и приговаривала:
— Когда Весна придёт, когда талица ударится и с гор снега скатятся, а по лужкам разольётся вода, напеку тогда я куликов да жаворонков и с подружками Весну пойду встречать, в село погостить кликать-звать.
Ждёт Маша Весну тёплую, добрую, а той не видать, не слыхать.
Зима-то и не уходит, всё Морозы куёт;
надокучила она всем, холодная, студёная, руки, ноги познобила, холод-стужу напустила.
Что тут делать?
Беда!
Надумала Маша идти Весну искать.
Собралась и пошла.
Пришла она в поле, села на взгорочек и зовёт Солнце:
Солнышко, Солнышко,
Красное вёдрышко,
Выгляни из-за горы,
Выгляни до вешней поры!
Выглянуло Солнце из-за горы, Маша и спрашивает:
— Видело ли ты, Солнышко, красную Весну, встретило ли свою сестру?
Солнце говорит:
— Не встретило я Весну, а видело старую Зиму.
Видело, как она, лютая, от Весны ушла, от красной бежала, в мешке стужу несла, холод на землю трясла.
Сама оступилась, под гору покатилась.
Да вот в ваших краях пристоялась, не хочет уходить.
А Весна про то и не знает.
Иди, красная девица, за мной, как увидишь перед собой лес зелен весь, там и ищи Весну.
Зови её в свои края.
Пошла Маша искать Весну.
Куда Солнце катится по синему небу, туда и она идёт.
Долго шла.
Вдруг предстал перед ней лес зелен весь.
Ходила ходила Маша по лесу, совсем заблудилась.
Лесовые комарочки ей плечики искусали, сучки-крючки бока протолкали, соловьи уши пропели, дождевые капели голову смочили.
Только присела Маша на пенёк отдохнуть, как видит — летит лебедь белая, приметливая, снизу крылья серебряные, поверху позолоченные.
Летит и распускает по земле пух да перья для всякого зелья.
Та лебедь была — Весна.
Выпускает Весна по лугам траву шелковую, расстилает росу жемчужную, сливает мелкие ручейки в быстрые речки.
Стала тут Маша Весну кликать-звать, рассказывать:
— Ой, Весна-Весна, добрая матушка!
Ты иди в наши края, прогони Зиму лютую.
Старая Зима не уходит, всё Морозы куёт, холод-стужу напускает.
Услышала Весна Машин голос.
Взяла золотые ключи и пошла замыкать Зиму лютую.
А Зима не уходит, Морозы куёт да посылает их наперёд Весны заслоны сколотить, сугробы намести.
А Весна летит, где крылом серебряным махнёт — там и заслон сметёт, другим махнёт — и сугробы тают.
Морозы-то от Весны и бегут.
Обозлилась Зима, посылает Метель да Вьюгу повыхлестать Весне глаза.
А Весна махнула золотым крылом, тут и Солнышко выглянуло, пригрело.
Метель с Вьюгой от тепла да света водяной порошей изошли.
Выбилась из сил старая Зима, побежала далеко-далеко за высокие горы, спряталась в ледяные норы.
Там её Весна и замкнула ключом.
Так-то Весна Зиму поборола!
Вернулась Маша в родное село.
А там уже молодая царица Весна побывала.
Принесла год тёплый, хлебородный.

Как весна зиму поборола (переклад)

Жила-була в одному селі Машенька.
Сиділа вона під вікном з березовим веретеном, пряла біле ліно і примовляла:
— Коли Весна прийде, коли таліця вдариться і з гір снігу скотиться, а по лужках розіллється вода, напеку тоді я куликів та жайворонків і з подружками Весну піду зустрічати, в село погостювати кликати-кликати.
Чекає Маша Весну теплу, добру, а тої не видно, не чути.
Зима й не йде, все Морози кує;
надокучила вона всім, холодна, студна, руки, ноги познобила, холод-стужу напустила.
Що тут робити?
Біда!
Надумала Маша йти Весну шукати.
Зібралася і пішла.
Прийшла вона в поле, сіла на горбок і кличе Сонце:
Сонечко, Сонечко,
Червоне відерце,
Вигляни з-за гори,
Вигляни до весни!
Виглянуло Сонце з-за гори, Маша і питає:
— Чи бачила ти, Сонечко, червону Весну, чи зустріла свою сестру?
Сонце каже:
— Не зустріла я Весни, а бачила стару Зиму.
Бачило, як вона, люта, від Весни втекла, від червоної бігла, у мішку стужу несла, холод на землю трясла.
Сама оступилася, під гору покотилася.
Та ось у ваших краях пристосувалася, не хоче йти.
А Весна про те й не знає.
Іди, червона дівчино, за мною, як побачиш перед собою ліс зелений весь, там і шукай Весну.
Клич її у свої краї.
Пішла Маша шукати Весну.
Куди Сонце котиться синім небом, туди і вона йде.
Довго йшла.
Раптом з'явився перед нею ліс зелений.
Ходила ходила Маша лісом, зовсім заблукала.
Лісові комарочки їй плічка покусали, сучки-гачки боки проштовхали, солов'ячі вуха проспівали, дощові краплі голову змочили.
Тільки-но присіла Маша на пеньок відпочити, як бачить — летить лебідь біла, примітна, знизу крила срібні, зверху позолочені.
Летить і розпускає по землі пух та пір'я для всякого зілля.
Та лебідь була – Весна.
Випускає Весна по луках траву шовкову, розстилає перову росу, зливає дрібні струмки в швидкі річки.
Стала тут Маша Весну кликати-кликати, розповідати:
- Ой, Весна-Весна, добра матінко!
Ти йди в наші краї, прожени Зиму люту.
Стара Зима не йде, все Морози кує, холод-стужу напускає.
Почула Весна Машин голос.
Взяла золоті ключі та пішла замикати Зиму люту.
А Зима не йде, Морози кує та посилає їх наперед Весни заслони сколотити, кучугури намести.
А Весна летить, де срібним крилом махне — там і заслін змете, іншим махне — і кучугури тануть.
Морози ж від Весни і біжать.
Розлютилася Зима, посилає завірюху та завірюху повихкати Весні очі.
А Весна махнула золотим крилом, тут і Сонечко визирнуло, пригріло.
Завірюха з В'югою від тепла та світла водяною порошею зійшли.
Вибилася з сил стара Зима, побігла далеко-далеко за високі гори, сховалась у крижані нори.
Там її Весна і замкнула ключем.
Так-то Весна Зиму поборола!
Маша повернулася до рідного села.
А там уже молода цариця Весна побувала.
Принесла рік теплий, хлібородний.