Переклад тексту пісні Гири - HORUS

Гири (оригінал)

Впечатлений новых мы искали явно, как в пустыне жаркой глоток воды
Видно, потому так и стремились рьяно потреблять пороков гиблые плоды
Если расколоть череп, как пиньяту, то внутри лишь пепел, миражи и дым
Хмурый взгляд – тяжелый, будто опиаты, на все то, что творил раньше молодым
Ведь в моих объятиях с тех пор ни одной иллюзии – стух труп
Я поразительно автономен касательно всяких структур
До неприличия хаотичен: тут мой никнэйм мне не даст соврать вам
Я – параллелен, асимметричен;
скопление пороков и антипатий, е
Вновь распят на бите, к суете иммунитет
Ждать, пока смертная тень
Превращая все в тлен
Растворит твое "я" в ледяной пустоте
Да к черту!
Я снова просто майк чекну
Да черкну на листики че-то
Мол, смотри, тут как-то все тщетно (ой)
Просто не видя стези иной, будто кем-то приговорено
Темные стекла на моих глазах – вылитый, блять, старина Рено
Иней, опять отсекая мир, с ним прекратил бесполезный спор
Город притаился за окнами, город, в котором я до сих пор
Не встречал святых, не видел мира в мире (мира в мире)
Мы по меньшей мере просто цели в тире
Жизнь не только педагог, но также неплохой сатирик
Груз моих грехов меня опять тянул к земле, как гири
Гири-гири (гири-гири), гири-гири (гири-гири)
Гири-гири-гири-гири (гири-гири-гири-гири)
От лицеев до подвалов, от вагины до могилы
Я б взлетел, но шар земной прикован был к лодыжке гирей
Над головой черная инфинити к нам не питает жалости
Мне ее мрак из себя не выкинуть, не объяснить подростковой шалостью, е
Наплевать на всех, настроение как в снегопад у дворника
Так и пропадает Нарния, реальности войну проиграв покорненько
Вертел слова будто кубик рубик, снова сложил тлену
панегирик
Снова унылой квартиры Кубрик, тянут к земле моих ошибок гири
Моралисты пояснят за норму, якобы незыблемую, хоть убей, но
Смеюсь им в лицо, ведь мозгов поболее даже у стен гаража Кобейна
Понимание ударит током: все, что движет нами это тупо скука
Смысла в жизни то не видно толком, дворы замажет белой штукатуркой
Облака, беременные снегопадом, опять просыпав не один контейнер
Я и сам забыл, зачем мне это надо, но несу вам свет будто Оппенгеймер
Просто не видя стези иной, будто кем-то приговорено
Темные стекла на моих глазах – вылитый, блять, старина Рено
Иней опять, отсекая мир, с ним прекратил бесполезный спор
Город притаился за окнами, город, в котором я до сих пор
Не встречал святых, не видел мира в мире (мира в мире)
Мы по меньшей мере просто цели в тире
Жизнь не только педагог, но также неплохой сатирик
Груз моих грехов меня опять тянул к земле, как гири
Гири-гири (гири-гири), гири-гири (гири-гири)
Гири-гири-гири-гири (гири-гири-гири-гири)
От лицеев до подвалов, от вагины до могилы
Я б взлетел, но шар земной прикован был к лодыжке гирей

(переклад)

Вражень нових ми шукали явно, як у пустелі гарячої ковток води
Видно, тому так і прагнули завзято споживати пороки загиблі плоди
Якщо розколоти череп, як піньяту, то всередині лише попіл, міражі та дим
Похмурий погляд – важкий, наче опіати, на все те, що робив раніше молодим
Адже в моїх обіймах з того часу жодної ілюзії – стух труп
Я вражаючий автономен щодо будь-яких структур
До непристойності хаотичний: тут мій нікнейм мені не дасть збрехати вам
Я – паралельний, асиметричний;
скупчення пороків і антипатій, е
Знову розіп'ятий на биті, до метушні імунітет
Чекати, доки смертна тінь
Перетворюючи все на тлін
Розчинить твоє "я" у крижаній порожнечі
Та до біса!
Я знову просто майк чекну
Та креслю на листочки щось
Мовляв, дивись, тут якось усе марно (ой)
Просто не бачачи стежки інший, ніби кимось засуджено
Темні шибки на моїх очах – вилитий, блять, старовина Рено
Іней, знову відсікаючи світ, з ним припинила марна суперечка
Місто причаїлося за вікнами, місто, в якому я досі
Не зустрічав святих, не бачив миру у світі (світу у світі)
Ми щонайменше просто цілі у тирі
Життя не лише педагог, але також непоганий сатирик
Вантаж моїх гріхів мене знову тягнув до землі, як гирі
Гірі-гірі (гірі-гірі), гірі-гірі (гірі-гірі)
Гірі-Гірі-Гірі-Гірі (Гірі-Гірі-Гірі-Гірі)
Від ліцеїв до підвалів, від вагини до могили
Я б злетів, але куля земна прикута була до кісточки гирей
Над головою чорна інфініті до нас не має жалю
Мені її морок із себе не викинути, не пояснити підлітковою витівкою,
Наплювати на всіх, настрій як у снігопад у двірника
Так і пропадає Нарнія, насправді війну програвши покірно
Вертів слова ніби кубик рубик, знову склав тліну
панегірік
Знову похмурої квартири Кубрик, тягнуть до землі моїх помилок гирі
Моралісти пояснять за норму, нібито непорушну, хоч убий, але
Сміюся їм в обличчя, адже мізків більше навіть біля стін гаража Кобейна
Розуміння вдарить струмом: все, що рухає нами, це тупо нудьга
Сенсу в житті щось не видно до ладу, двори замаже білою штукатуркою
Хмари, вагітні снігопадом, знову прокинувши не один контейнер
Я й сам забув, навіщо мені це треба, але несу вам світло наче Оппенгеймер
Просто не бачачи стежки інший, ніби кимось засуджено
Темні шибки на моїх очах – вилитий, блять, старовина Рено
Іней знову, відсікаючи світ, з ним припинила марна суперечка
Місто причаїлося за вікнами, місто, в якому я досі
Не зустрічав святих, не бачив миру у світі (світу у світі)
Ми щонайменше просто цілі у тирі
Життя не лише педагог, але також непоганий сатирик
Вантаж моїх гріхів мене знову тягнув до землі, як гирі
Гірі-гірі (гірі-гірі), гірі-гірі (гірі-гірі)
Гірі-Гірі-Гірі-Гірі (Гірі-Гірі-Гірі-Гірі)
Від ліцеїв до підвалів, від вагини до могили
Я б злетів, але куля земна прикута була до кісточки гирей