Переклад тексту пісні II (Penance) - Fen

II (Penance) (оригінал)

That humiliating arbitrary adjudicator
Your cruelty builds in an endless cycle of decrepitude
Skin slackens with each passing second
Flesh weakens and softens
Bones stiffen in agony
Dreams dissolve
Hopes slough
A blackened pulp of deepest despair
A mind enfeebled and afraid
Gazes back upon a path of waste and regret
Gazes ahead only to the cold and to the empty
All will fall
All will fail
All will fall
All will fail
And so with each heavy, broken-backed step I inch closer to my reckoning
Sinews stiff, sloughing, sagging
Resonating with slow decay like catgut strings
Draped across a stave of rotting timber
The cathedral looms… Tearing, oppressive, stentorian
Cries once echoed in the chapels of cold stone
Where cowled figures dripped with feverish piety
And candles of reverence flickered in the torpid darkness of unanswered prayers
Stoic monolith that bleeds black redemption
Onyx shroud shed like skin
Penance driven into the maw of the soil
Stygian crust that chokes on the carcasses of the forgotten
There is no room here
Suffocation… Rejection…
A hopeless soul slithers in vapid vestibules
Echoes
Silhouettes
Fading notions of what once breathed false proclamations
Granite shaped by the echoes of supplication
Myriad visages gaze in judgement
A solemn phalanx stands as one
One singular totem of accusation
Choral, somnolent striking the marrow
Of a soul laced with corrosive regret
Guilty — Pathetic — Cringing
Crushed by stone
Withering within the inquisition cloisters
The last shreds of waning hope thus scatter
I cannot see what lurks within these sepulchral shadows
Emanating whispers of a thousand past condemnations
One thousand past condemnations!
Freezing hands reach — coiling, cloying
My name is but dust
And I flee again

II (Penance) (переклад)

Цей принизливий свавільний суддя
Ваша жорстокість наростає в нескінченному циклі занепаду
З кожною секундою шкіра слабшає
М'якоть слабшає і розм'якшується
Кістки застигли від агонії
Мрії розчиняються
Надії згасають
Почорніла пульпа найглибшого відчаю
Розум ослаблений і наляканий
Повертається на шлях марнотратства та жалю
Дивиться перед собою лише на холод і на пусте
Усе впаде
Все зазнає невдачі
Усе впаде
Все зазнає невдачі
І тому з кожним важким кроком із зламаною спиною я наближаюсь до розрахунку
Сухожилля жорсткі, лущення, провисання
Резонує з повільним розпадом, як струни кетгуту
Накинута на палицю з гниючої деревини
Собор маячить... Розривний, гнітючий, стенторний
Колись у каплицях із холодного каменю лунали крики
Де гарячковим побожністю капали постаті в капюшоні
І свічки благоговіння мерехтіли в темряві безвідповідних молитов
Стоїчний моноліт, який кровоточить чорне викуп
Оніксовий саван линяє, як шкіра
Покаяння, загнане в палю ґрунту
Стигійська скоринка, що захлинається тушками забутих
Тут немає місця
Задуха… Відмова…
Безнадійна душа ковзає в пустих тамбурах
Відлуння
Силуети
Згасаюче уявлення про те, що колись дихало фальшивими проголошеннями
Граніт у формі відлуння благання
Мірііади облич дивляться в судження
Урочиста фаланга стоїть як одне ціле
Один єдиний тотем звинувачення
Хоровий, снодійний, що вражає мозок
Про душу, пронизану їдким жалем
Винен — Жалюгідний — Злісний
Розтрощений каменем
В'янення в монастирях інквізиції
Останні шматочки згасаючої надії розлітаються
Я не бачу, що ховається в цих гробницьких тінях
Цілий шепіт про тисячу минулих засуджень
Тисяча минулих осудів!
Досягають мерзнуть руки — згортаються, їдять
Мене звати але пил
І я знову втікаю