Переклад тексту пісні я сижу у окна - Ночные Снайперы

я сижу у окна (оригінал)

Я всегда твердил, что судьба — игра
Что зачем нам рыба, раз есть икра
Что готический стиль победит, как школа
Как способность торчать, избежав укола
Я сижу у окна.
За окном осина
Я любил немногих.
Однако — сильно
Я считал, что лес — только часть полена
Что зачем вся дева, раз есть колено
Я всегда твердил, что судьба — игра
Что зачем нам рыба, раз есть икра
Что готический стиль победит, как школа
Как способность торчать, избежав укола
Я сижу у окна.
За окном осина
Я любил немногих.
Однако — сильно
Я считал, что лес — только часть полена
Что зачем вся дева, раз есть колено
Что, устав от поднятой веком пыли
Русский глаз отдохнет на эстонском шпиле
Я сижу у окна.
Я помыл посуду
Я был счастлив здесь, и уже не буду
Я писал, что в лампочке — ужас пола
Что любовь, как акт, лишена глагола
Что не знал Эвклид, что, сходя на конус
Вещь обретает не ноль, но Хронос
Я сижу у окна.
Вспоминаю юность
Улыбнусь порою, порой отплюнусь
Я сказал, что лист разрушает почку
И что семя, упавши в дурную почву
Не дает побега;
что луг с поляной
Есть пример рукоблудья, в Природе данный
Я сижу у окна, обхватив колени
В обществе собственной грузной тени
Моя песня была лишена мотива,
Но зато ее хором не спеть.
Не диво
Что в награду мне за такие речи
Своих ног никто не кладет на плечи
Я сижу у окна в темноте;
как скорый
Море гремит за волнистой шторой
Гражданин второсортной эпохи, гордо
Признаю я товаром второго сорта
Свои лучшие мысли и дням грядущим
Я дарю их как опыт борьбы с удушьем
Я сижу в темноте.
И она не хуже
В комнате, чем темнота снаружи

я сижу у окна (переклад)

Я завжди твердив, що доля — гра
Що навіщо нам риба, раз є ікра
Що готичний стиль переможе, як школа
Як здатність стирчати, уникнувши уколу
Я сиджу біля вікна.
За вікном осика
Я любив небагатьох.
Проте — сильно
Я вважав, що ліс — лише частина поліна
Що навіщо вся діва, раз є коліно
Я завжди твердив, що доля — гра
Що навіщо нам риба, раз є ікра
Що готичний стиль переможе, як школа
Як здатність стирчати, уникнувши уколу
Я сиджу біля вікна.
За вікном осика
Я любив небагатьох.
Проте — сильно
Я вважав, що ліс — лише частина поліна
Що навіщо вся діва, раз є коліно
Що, втомившись від піднятого століттям пилу
Російське око відпочине на естонському шпилі
Я сиджу біля вікна.
Я помив посуд
Я був щасливий тут, і вже не буду
Я писав, що в лампочці — жах підлоги
Що кохання, як акт, позбавлене дієслова
Що не знав Евклід, що, сходячи на конус
Річ знаходить не нуль, але Хронос
Я сиджу біля вікна.
Згадую юність
Посміхнуся часом, часом відплюнусь
Я сказав, що лист руйнує нирку
І що насіння, впавши в поганий грунт
Не дає втечі;
що луг з поляною
Є приклад рукоблуддя, в Природі даний
Я сиджу біля вікна, обхопивши коліна
У суспільстві власної важкої тіні
Моя пісня була позбавлена ​​мотиву,
Але зате її хором не заспівати.
Не дивно
Що в нагороду мені за такі промови
Своїх ніг ніхто не кладе на плечі
Я сиджу біля вікна в темряві;
як швидкий
Море гримить за хвилястою шторою
Громадянин другосортної епохи, гордо
Визнаю я товаром другого сорту
Свої найкращі думки і дням майбутнім
Я дарую їх як досвід боротьби з задухою
Я сиджу в темряві.
І вона не гірше
У кімнаті, ніж темрява зовні