Переклад тексту пісні Комфорки - Копюшон Ноу Мо

Комфорки (оригінал)

В тебе есть тысяча ролей, мой страх гуляет с ш*юхой,
Употребляет г*роин, но, с*ка, он не дохнет.
Когда я упаду среди картин немых осколков,
Сядь рядом, покури, а после протяни мне руки.
Я так привык к холодным людям, гаснет свет, и ночью
Есть тысяча моих причин мне превращаться в ручку.
За стенами больных палат кто-то тебя так хочет,
Я застегну белый халат, носом поставив точки.
Не надо мыть мои полы из местной грязи в душах,
Бумага терпит страшный мир, а вы закройте уши.
Птицы летят за простыню, рваные раны, пофиг.
И если нечего сказать, спрячьте глаза под пуфик.
Я стал, как северо-запад, лишь двигаюсь на запах в снах.
Изредка путаюсь я в твоих размытых знаках.
Во мне есть тысяча ролей, мир, как помойка мнений.
Я снова на полу, где тьма гладит мои колени.
На стенах надпись: «Жизнь словно бомжовский голод.
Жизнь словно сестра палаты: ставит мне уколы в жопу».
Эгоистичный псих, больной я ластик слов воздушных.
Я стал своим оружием в кабинах ваших душ.
Я выживу среди людей, верней, лишь только лиц,
Которые за тысячу рублей е*ут свой принцип.
Я выключу ваши мозги, из вены выну шприц,
И напишу кровавый гимн — не плюйте в мою душу.
Зло вам не будет корчить лиц, судьба-то ходит кругом.
Любовь живет возле ресниц, но люди ищут губы.
Сверни в мои дворы, я в ванне доедаю опыт.
Выдави мне воду из груди и не бойся промокнуть.
Я ненавижу свое я, сожги мой мусор, небо.
Я омерзительная тварь с аурой псевдо-рэпа
Я заглянул в себе, в себя: блювота, вонь и пепел,
Внутри резвятся слабаки и, б*ять, боятся выйти.
Я одеваю капюшон, и снова верят люди.
В моей душе е*ется зло, считая каждый рубль.
Я сам себя не знаю.
Врать, как хобби, смысл суток.
Сердце имеет меньше, чем карманы моих курток.
Я тыкаю в свое лицо калибр влажных пальцев
И представлю, как летят мозги воздушным танцем.
Ты ломишься сквозь дверь,
О, да, с криками валишь на пол.
Я вижу тень, как пистолет мой опускают руки.
Но никого среди людей, тени огромны, но
И окровавленная кисть нарисует вопросы.
И стоит ли тебя искать, мой пресловутый гость,
Когда моя башка захочет поломать мне кости?
Ветер ударом по окну разносит мои пазлы.
Всем передай: я не умру, пока ты ходишь в гости.
Красные слезы прекращай, возьми мужские фразы,
Не открывай в конфорках газ, мы лучше будем мёрзнуть.
Ветер ударом по окну разносит мои пазлы.
Всем передай: я не умру, пока ты ходишь в гости.
Красные слезы прекращай, возьми мужские фразы,
Не открывай в конфорках газ, мы лучше будем мёрзнуть.

(переклад)

У тебе є тисяча ролей, мій страх гуляє з ш*юхою,
Вживає г * роїн, але, с * ка, він не вдихне.
Коли я впаду серед картин німих уламків,
Сядь поруч, покури, а після простягни мені руки.
Я так звик до холодних людей, гасне світло, і вночі
Є тисяча моїх причин мені перетворюватися на ручку.
За стінами хворих палат хтось тебе так хоче,
Я застебну білий халат, носом поставивши крапки.
Не треба мити мою підлогу з місцевого бруду в душах,
Папір терпить страшний світ, а ви закрийте вуха.
Птахи летять за простирадло, рвані рани, пофіг.
І якщо нічого сказати, сховайте очі під пуф.
Я став, як північний захід, лише рухаюся на запахах у снах.
Зрідка плутаюсь у твоїх розмитих знаках.
У мене є тисяча ролей, світ, як смітник думок.
Я знову на підлозі, де темрява гладить мої коліна.
На стінах напис: «Життя немов бомжовський голод.
Життя немов сестра палати: ставить мені уколи в сраку».
Егоїстичний псих, хворий яластик повітряних слів.
Я став своєю зброєю в кабінах ваших душ.
Я виживу серед людей, точніше, тільки осіб,
Які за тисячу рублів є свій принцип.
Я вимкну ваші мізки, з вини вину шприц,
І напишу кривавий гімн—не плюйте в мою душу.
Зло вам не буде корчити осіб, доля ходить кругом.
Любов живе біля вій, але люди шукають губи.
Згорни в мої двори, я в доїдаю досвід.
Видави мені воду з грудей і не бійся промокнути.
Я ненавиджу своє я, спали моє сміття, небо.
Я огидне тварюка з аурою псевдо-ріпу
Я заглянув у себе, в себе: рвота, сморід і попіл,
Всередині граються слабаки і, б*ять, бояться вийти.
Я одягаю капюшон, і знову вірять люди.
У моїй душі є зло, рахуючи кожен карбованець.
Я сам себе не знаю.
Брехати, як хобі, сенс доби.
Серце має менше, ніж кишені моїх курток.
Я тикаю в своє обличчя калібр вологих пальців
І представлю, як летять мізки повітряним танцем.
Ти ломишся крізь двері,
О, так, з криками валиш на підлогу.
Я бачу тінь, як пістолет мій опускають руки.
Але нікого серед людей, тіні величезні, але
І окровавлена ​​кисть намалює питання.
І варто тебе шукати, мій горезвісний гість,
Коли моя голова захоче поламати мені кістки?
Вітер ударом по вікні розносить мої пазли.
Всім передай: я не помру, поки ти ходиш у гості.
Червоні сльози припиняй, візьми чоловічі фрази,
Не відкривай у конфорках газ, ми краще будемо мерзнути.
Вітер ударом по вікні розносить мої пазли.
Всім передай: я не помру, поки ти ходиш у гості.
Червоні сльози припиняй, візьми чоловічі фрази,
Не відкривай у конфорках газ, ми краще будемо мерзнути.