| вечорами люди у вікнах ставлять чайник,
|
| часто дивляться телевізор,
|
| пишуть у листах ляпки,
|
| а я надягши кофту тепліше
|
| йшов у бік центру
|
| по міській алеї.
|
| побиті думки,
|
| у легких дим вітер став сильнішим
|
| дощ став косим
|
| світло фар ніби стало яскравішим
|
| закурив знову став дихати частіше
|
| нерівним кроком топтав асфальт
|
| руки в кишеню сховавши
|
| я дивився в далечінь без емоцій
|
| дивився напари, що залишали свої дні своїм бульварам.
|
| я вірив сну і не хотів прокидатися
|
| вона в ліжку поруч з ранку обійматиметься,
|
| блять, а як все починалося
|
| просто зустріч про минулого і не заїкалася
|
| за шмотки терки шуба, чоботи на осінь,
|
| з хлопчиком тепер живуть
|
| там тосі боси,
|
| потім смутно пам'ятаю п'яту допив
|
| видно вона не забула видно я не забув
|
| Так хуй з тобою! |
| Та йди ти! |
| Тобі то нахуй це треба? |
| Ці візити...
|
| Ти єбанута, в натурі! |
| З башкою не дружиш! |
| Успіх вітаєш шампанським,
|
| горе горілкою глушиш.
|
| розбудила смска типу «виходи я їду вже близько»,
|
| ну хулі встав зібрався,
|
| кнопка домофону,
|
| сигарету прикурив стою біля будинку
|
| «Сідай, поїхали». |
| зав'язала мені очі
|
| десь вона давила на педаль газу,
|
| йшли хвилин 15
|
| зняла пов'язку: озеро, туман, свічки та шампанське,
|
| подушка покривало, кришталеві келихи,
|
| вчора кричав у люті «ти мене дістала»,
|
| мовою букв немає і вона мовчить, курить цигарку
|
| «вибач» видавив із себе абияк
|
| сухо осушив келих до дна,
|
| у кулак ніби моє серце почало стискатися
|
| розірвала тишу «нам пора розлучитися» |