Інформація про пісню На цій сторінці ви можете ознайомитися з текстом пісні Мы корреспонденты господни, Лена, виконавця - Вера Полозкова. Пісня з альбому Знак не/равенства, у жанрі Местная инди-музыка
Дата випуску: 30.11.2012
Лейбл звукозапису: Vera Polozkova
Мова пісні: Російська мова
Мы корреспонденты господни, Лена(оригінал) |
мы корреспонденты господни, лена, мы здесь на месяцы. |
даже с дулом у переносицы |
мы глядим строго в камеру, |
представляемся со значением. |
Он сидит у себя в диспетчерской — башни высятся, |
духи носятся; |
Он скучает по нашим прямым включениям. |
мы порассказали Ему о войнах, торгах и нефти бы, |
но в эфир по ночам выходит тоска-доносчица: |
«не могу назвать тебя „мое счастье“, поскольку нет в тебе |
ничего моего, |
кроме одиночества». |
«в бесконечной очереди к врачу стою. |
может, выпишет мне какую таблетку белую. |
я не чувствую боли. |
я ничего не чувствую. |
я давно не знаю, что я здесь делаю». |
«ты считаешь, Отче, что мы упрямимся и капризничаем, — |
так вцепились в свое добро, что не отдадим его |
и за всю любовь на земле, — а ведь это Ты наделяешь призрачным |
и всегда лишаешь необходимого». |
провода наши — ты из себя их режешь, а я клыками рву, — |
а они ветвятся внутри, как вены; |
и, что ни вечер, стой |
перед камерой, и гляди в нее, прямо в камеру. |
а иначе Он засыпает в своей диспетчерской. |
(переклад) |
ми кореспонденти пані, льона, ми тут на місяці. |
навіть із дулом у переносиці |
ми дивимося строго в камеру, |
представляємося зі значенням. |
Він сидить у себе в диспетчерській — вежі височіють, |
духи гасають; |
Він нудьгує за нашими прямими включеннями. |
ми розповіли Йому про війни, торги і нафти би, |
але в ефір по ночами виходить туга-донощиця: |
«не можу назвати тебе «моє щастя», оскільки немає в тебе |
нічого мого, |
крім самотності». |
«У нескінченній черзі до лікаря стою. |
може, випише мені якусь таблетку білу. |
я не відчуваю болю. |
я нічого не відчуваю. |
я давно не знаю, що я тут роблю». |
«Ти вважаєш, Отче, що ми впертимемося і вередуємо, — |
так вчепилися в своє добро, що не віддамо його |
і за всю любов на землі, — а бо це Ти наділяєш примарним |
і завжди позбавляєш необхідного». |
дроти наші — ти із себе їх ріжеш, а я кликами рову, — |
а вони гілкуються всередині, як вени; |
і, що не вечір, стій |
перед камерою, і дивися в неї, прямо в камеру. |
а інакше Він засинає у своїй диспетчерській. |