Переклад тексту пісні По длинным коридорам - Тони Раут

По длинным коридорам (оригінал)

А из соседних камер кричали хором: «Пока!»
мне.
И чтобы я не говорил, здесь цирик и короли,
Бояться сложно мне, ведь нацепили кандалы!
Охранник улыбается, его лицо довольно,
От удара под дых, я скорчил лицо от боли.
Вокруг насильники, убийцы и я с ними — жалкий зэк,
Плетусь по коридору, в конце которого яркий свет!
Они хотят, чтоб мои мозги превратились в желе,
Не жалел о жизни и я уже не жилец.
Сколько же лет я здесь, что стал похожим на скелет,
Сбился со счета, рисуя палки на стене.
Электроток моему уму не так полезен,
Утешает лишь одно — что я умру не от болезни.
Я прекрасно понимал, что это был разряд,
Я резко вздрогнул и открыл глаза!
И в моих снах места для жизни нету,
Я ухожу туда, куда меня не ждут!
Я проходил мимо этих печальных взоров
И знал, что мой конец в конце длинных коридоров.
И я щипал себя в надежде, что проснусь,
Мне приходилось видеть прежде, на лицах грусть.
Я проходил мимо этих печальных взоров
И знал, что мой конец в конце длинных коридоров.
Мой взгляд застыл на сером потолке,
А из соседних камер уже кричали: «Пока!»
мне.
Проснулся с мыслью, что сегодня мой конец настал,
Пришло то время, когда явью стал кошмар!
Вещий сон!
Все вещи вон забились в луже,
Ведь там куда уйду сегодня я багаж не нужен.
Последний ужин, последний разговор,
Последний вздох, скорей б я сдох, ведь ожидания наводят ужас!
От преступности лекарство — шокотерапия,
Охранник ухмылялся, шел и торопил меня.
И как во сне по коридору к свету меня ждут,
Куча народу, чья миссия задать мне жару!
Я не виновен!
За этим всем плохо следят!
Знаю, что прав здесь я,
Теперь им Бог — судья!
Я слишком горд, чтобы простить просить их мне дороже,
Электростул.
Ну что же, посидим на дорожку!

(переклад)

А з сусідніх камер кричали хором: «Поки!»
мені.
І щоб я не говорив, тут цирик і королі,
Боятися важко мені, адже начепили кайдани!
Охоронець усміхається, його обличчя досить,
Від удару під дих, я скоротив обличчя від болю.
Навколо ґвалтівники, вбивці і я з ними — жалюгідний зек,
Плутаюся по коридору, в кінці якого яскраве світло!
Вони хочуть, щоб мої мізки перетворилися на,
Не жалкував про життя і я вже не жилець.
Скільки ж років я тут, що став схожим на скелет,
Збився з рахунку, малюючи ціпки на стіні.
Електрострум моєму розуму не так корисний,
Втішає лише одне — що я помру не від хвороби.
Я чудово розумів, що це був розряд,
Я різко здригнувся і розплющив очі!
І в моїх снах місця для життя немає,
Я йду туди, куди мене не чекають!
Я проходив повз ці сумні погляди
І знав, що мій кінець у кінці довгих коридорів.
І я щипав себе в надії, що прокинусь,
Мені доводилося бачити раніше, на обличчях смуток.
Я проходив повз ці сумні погляди
І знав, що мій кінець у кінці довгих коридорів.
Мій погляд застиг на сірій стелі,
А з сусідніх камер уже кричали: «Поки!»
мені.
Прокинувся з думкою, що сьогодні мій кінець настав,
Настав той час, коли дійсністю став кошмар!
Віщий сон!
Всі речі он забилися в калюжі,
Адже там куди піду сьогодні я багаж не потрібен.
Остання вечеря, остання розмова,
Останній зітхання, скоріше б я здох, адже очікування наводять жах!
Від злочинності ліки — шокотерапія,
Охоронець посміхався, йшов і квапив мене.
І як у сні по коридору до світла мене чекають,
Купа народу, чия місія поставити мені спеку!
Я не винен!
За цим усім погано стежать!
Знаю, що правий тут я,
Тепер їм—Бог—суддя!
Я дуже гордий, щоб пробачити просити їх мені дорожче,
Електростул.
Ну, що, посидимо на доріжку!