| Опівночі я вийшов на прогулянку,
|
| Ішов у темряві по провулку,
|
| Раптом бачу — дівчина в закутку
|
| Стоїть у сльозах.
|
| Де, говорю, тебе я бачив?
|
| Хто мені, скажи, тебе образив,
|
| Забув тебе?
|
| Ти Орландіно, ти моя доля!
|
| Зізнайся мені, адже я впізнав тебе!
|
| - Так це я!
|
| Так, моє ім'я Орландина,
|
| Так, Орландина, Орландина,
|
| Знай, Орландіна, Орландина
|
| Звати мене.
|
| Десь, скажи, мене ти бачив? |
| -
|
| Знаєш, що сам мене образив,
|
| Забув мене,
|
| Але для тебе забуду сльози я,
|
| Піду з тобою, як покличеш мене,
|
| Буду твоя!
|
| — Ах, як хочу тебе обійняти я,
|
| Поцілувати рукав від плаття,
|
| Ану, прийди в мої обійми! |
| -
|
| І в ця мить
|
| Вовною вкрився чоло дівоче,
|
| Красне став око, а голос пташиний
|
| І вовчий лик!
|
| Мене чудовисько схопило
|
| І солодкострасно випустило
|
| Мерзотний крик.
|
| — Бачиш ли, я не Орландина,
|
| Так, я вже не Орландина,
|
| Знай, я взагалі не Орландина,
|
| Я Люцифер!
|
| Бачиш, тепер у моїх ти лапах,
|
| Чуєш жахливий сірий запах,
|
| І гул вогню! |
| -
|
| Так заволав він і встромив свій зуб,
|
| У моє бідне чоло свій древній мідний зуб Сам Сатана. |