Переклад тексту пісні Қимадың - Макпал, Дильназ Ахмадиева

Қимадың (оригінал)

Айта алмай тұрсың алдымда нені
Бастаған сөзің аяқсыз қалды
Қайғырады деп ойлама мені
Сол нәзік қыз деп жүрсің бе әлі
Саған сезім шынайы еді
Сен адастың алдандың да
Бақытыңды өмірдегі
Мәңгілік жараладың

Алыста алысқа кетсеңде қаншама
Ешқашан артыңа қайрылма,
Қайтпа енді жаныма, жаныма

Қимадым деп айтпа, құбылып алдымда
Жалғандығыңмен жетер енді жетер
Берген сертің қайда? ол орындалмай ма?
Сен маған қол жетпес арман емессің

Қимадым деп айтпа, құбылып алдымда
Жалғандығыңмен жетер енді жетер
Берген сертің қайда? ол орындалмай ма?
Сен маған қол жетпес арман емессің

Жүрсің бе сен өкініп енді?
Есіңе алып бақытты кезді
Соншама сені бағалап едім
Бәрі де енді алыстап кетті
Сен мені ойлама енді сағынба
Жалынышпен мұңайма алдымда
Сені ұмыту қиын емес
Жалынып енді қинама

Алыста алысқа кетсеңде қаншама
Ешқашан артыңа қайрылма,
Қайтпа енді жаныма, сен жаным

Қимадым деп айтпа, құбылып алдымда
Жалғандығыңмен жетер енді жетер
Берген сертің қайда? ол орындалмай ма?
Сен маған қол жетпес арман емессің

Қимадым деп айтпа, құбылып алдымда
Жалғандығыңмен жетер енді жетер
Берген сертің қайда? ол орындалмай ма?
Сен маған қол жетпес арман емессің

Қимадың (переклад)

Ти мовчки тремтиш, наче вітер над прірвою, що несе на вустах нерозказане слово
Твоя думка зависла, як в повітрі крила журавля, не зважившись сісти на землю
Не уявляй мене в полоні суму — я не той, хто в’яне від слізної негоди
Ще бачиш у мені ту дівчину-тінь, що зіткано з марева весняного саду?
До тебе мої почуття були світлі й прозорі, як світанковий потік серед гір
Але ти заблукала, і обманулась, мов подорожній у химерному лісі
Твоє щастя, мов відблиск у дзеркалі часу, ти згубила серед буденних тривог
І навіки ти сама себе поранила, лишивши рубець на полотні майбуття

Хоч би як далеко тебе поніс легінь вітру — у край, де чужі зорі
Не озирайся — хай тінь твоя не торкнеться стежки, що вже поросла мохом
Не повертайся до мене — душа моя втомлена, мов ніч без сну

Не кажи «шкодую» — переді мною ти змінюєшся, наче вранішній серпанок
Досить твоїх привидів, досить цих марень — вже час прокидатись
Де твоя обіцянка, що пломеніла, немов маяк? Невже вона згасла, не сповнивши місії своєї?
Ти для мене — не мрія, що зіркою гасне за хмарами, не примара недосяжна

Не кажи «шкодую» — переді мною ти змінюєшся, як зоря в часі сутінків
Досить примарних слів, досить порожніх обіцянок — край імені цій грі
Де твоя присяга, що мчала крізь бурі надії? Чи їй судилось згаснути?
Ти для мене — не мрія, що зникає в порожнечі простору, не недоторканий міраж

Чи ти зараз жалкуєш про все пережите, мов тінь, що повертається в порожній сад?
Чи згадуєш дотик щасливих годин, як ожиновий сік на долоні?
Я цінував тебе, як мандрівник цінує вогонь серед холодної ночі
Але все віддалилось, мов човен, що розчинився у вранішній млі
Тож не думай про мене, і не клич тужливих журавлів у ніч
Не проси милості — не журися переді мною, не розсипай сіль невиплаканих сліз
Забути тебе — не важче, ніж згасити птахів вечірнім дощем
Не благай — не стискай мені серце холодом твого прощання

І навіть коли підеш далеко, за край знайомих обріїв
Не озирайся — хай пам’ять твоя не збудить давніх тіней
Не повертайся більше до мене, моя нічна меланхоліє

Не кажи «шкодую» — переді мною ти змінюєшся, як хмара у грозовому небі
Досить цих брехливих слів — це вже межа
Де ж твоя клятва? Чи вона стане зіркою в пітьмі, чи згасне назавжди?
Ти для мене — не мрія, що палає за межею досяжного

Не кажи «шкодую» — переді мною ти мінлива, як світанковий туман
Досить омани, досить фальшивих обіймів — усе, крапка
Де обітниця твоя — чи збудеться вона, чи впаде, як лист восени?
Ти для мене — не мрія, що ховається в нічному повітрі