| Наш борт розламаний; |
| у величезних хвилях
|
| Ворог нас ховає непокорених
|
| В обломках колод гребенем і тонем
|
| Як нас могли так розбити в підсумку?
|
| Ми думали, нам по силах ворог будь-який,
|
| Але загинув флот, розбитий у лоб, програний бій
|
| І може, нам краще згинути до праотців
|
| Чим намагатися до кінця борсатися
|
| Це був останній вдих, мій найважчий вдих
|
| Я зміг виринути з моря, але знову я під водою
|
| Тягне вир, броньовий тоне борт
|
| Дай же вирватися на волю мені, чорт — але він не дає
|
| Раз і ще раз, раз і ще раз, раз
|
| Не час лягти на пісок, раз і ще раз
|
| До смерті ніколи ніхто не буває готовий,
|
| Але поки всередині мене вдих, рано підбивати підсумок
|
| Рано ще ховати нас
|
| Ми не здаємося на милість
|
| Рано ще ховати нас
|
| Ми не здаємося на милість
|
| У той момент я точно вирішив
|
| Що загину, що мені більше не жити
|
| І немає сил ні на покух, ні нажим
|
| І води вдихнув захлинаючись від душі
|
| В той момент, коли я вирішив
|
| Що загинув, якоюсь силою пружин
|
| Мене вирвали на світло, я був живий
|
| І вибльовував назад літражі
|
| Скрутився в човні, від холоду не чу стоп
|
| Продрог до легких, б'є гарячковий озноб
|
| Шукаємо тонучих, раптом кого втягнемо до нам
|
| У водній товщі рука ще одна
|
| Тягнемо ще одного, в задушливість сіллю харкає
|
| Як і наші душі, був на волосок від якоря
|
| За бортом пливуть уламки серед хвиль
|
| Край мотузки швартової і більше нікого
|
| Рано ще ховати нас (і-раз, і-раз)
|
| Ми не здаємося на милість (і-раз, і-раз)
|
| Рано ще ховати нас (і-раз, і-раз)
|
| Ми не здаємося на милість (і-раз, і-раз)
|
| Те, що було далі, усім давно відоме
|
| Про це складено легенди, написано пісні
|
| Ще не встигли скувати Північ льоди
|
| Як ми розбили ворога в попіл і дим
|
| Разом із нами боролися навіть ті, хто
|
| Нам ніколи раніше не був відданий
|
| Побачивши нас незламних і безсмертних
|
| Треті сили приєдналися до нами беззавітно
|
| Пригадую зараз, що таки найскладнішим
|
| Було духом не впасти, коли нас ворог знищив
|
| Не поникнути, змиряючись, що програв безнадійно
|
| Головним було в той час зробити все, що тільки можеш
|
| Так, коли бовтало нас у шлюпці жменею калік
|
| Все, що у нас було пісня, наш оберіг
|
| Гребли ми, поранені, наскрізь околиць
|
| І все кричали ми хором цей заспів
|
| Рано ще ховати нас (і-раз, і-раз)
|
| Ми не здаємося на милість (і-раз, і-раз)
|
| Рано ще ховати нас (і-раз, і-раз)
|
| Ми не здаємося на милість (і-раз, і-раз) |