Переклад тексту пісні Mary Of The Wild Moor - Johnny Cash

Mary Of The Wild Moor (оригінал)

Was on one cold winter’s night
And the wind blew across the wild moor
Poor Mary came wand’ring with a child in her arms
And she stopped at her own father’s door.
Oh, father, oh father, she cried
Come down and open the door
Or this child in my arms, will perish and die
From the winds that blow across the wild moor.
Oh why did I leave this fair spot
Where once I was happy and free
This wide world to roam, with no friends or no home
And no one to have pity on me.
But the father was deaf to her cry
Not the sound of her voice, did he hear
For the watch dogs did howl and the village bells tolled
And the winds blew across the wild moor.
Oh, how the old man must have felt
When he opened the door, the next morn'
And found Mary dead, but the child still alive
Clasped close in it’s dead mother’s arms.
In anguish, he pulled his gray hair
And the tears, down his cheeks, they did pour
When he saw how that night, they had perished and died
From the winds that blow across the wild moor.
The old man, his life, pined away
And the child, to it’s mother, went soon
And no one they say, lives there to this day
And the old house, to ruin, has gone.
But the villagers point out the spot
And the willows droop over the door
Where poor mary died, once a sweet village bride
From the winds that blow across the wild moor.

(переклад)

Був в одну холодну зимову ніч
І вітер повіяв по дикому болоту
Бідолашна Мері прийшла з паличкою з дитиною на руках
І вона зупинилася біля дверей власного батька.
Ой, тато, ой батьку, заплакала вона
Спускайся і відчиняй двері
Або ця дитина на моїх руках загине й помре
Від вітрів, що віють по диким болотам.
О, чому я покинув це справедливе місце
Де колись я був щасливим і вільним
Цей широкий світ, де можна бродити, без друзів чи без дому
І нікому, хто б міг мене пожаліти.
Але батько був глухий до її крику
Він не почув її голос
Бо сторожові собаки вили і дзвонили в сільські дзвони
А по дикому болоті повіли вітри.
О, як, мабуть, відчував старий
Коли він відчинив двері, наступного ранку
І знайшов Марію мертвою, але дитина все ще жива
Стиснутий в обіймах мертвої матері.
Від страху він смикнув сиве волосся
І сльози по його щоках текли
Коли він бачив, як тієї ночі, вони загинули й померли
Від вітрів, що віють по диким болотам.
Старий, його життя, знесилене
А дитина, до йої матері, невдовзі пішла
І ніхто, кажуть, не живе там донині
І старий дім, щоб зруйнувати, пішов.
Але жителі вказують місце
А верби над дверима звисають
Там, де померла бідна Марія, колись мила сільська наречена
Від вітрів, що віють по диким болотам.