Переклад тексту пісні Ночь - HORUS, RIPBEAT

Ночь (оригінал)

Иссушаем себя.
Искушаем судьбу.
Сердце бьется не в ритм, колотя наобум.
Собираю, как цепочку ДНК, в дневниках куплеты из букв.
Столько сил тратил, этих дел ради превратил тетради в раймбук,
Где вся суть на виду.
Пусть минуты бегут
Потоком частиц, я их не берегу.
Выхожу за порог, едва видя дорог паутину, в метели разгул.
В темноте дворов, на седом снегу, во всем черном, будто назгул.
И кто-то находит мой юмор таким же, уж больно он висельный.
Тупым идиотам скандируют тут стадионы "Брависсимо".
Князь мира сего, сменил типографскую краску на пиксели.
Снова поймаю себя самого на мысли, что занят метанием бисера.
Фиксирую стыд за эту реальность, мараю листы.
Пора ли остыть, признавая заранее, — слишком вопросы морали остры?
Веками бурлили багровые реки, из книг догорали костры.
Роемся в поисках некого тайного смысла: "Бля, ну где же он скрыт?"
И в чем наша миссия?
Жизненный опыт приходит на выручку:
Просто люби сам процесс, а не выручку.
Как подтвердит многолетняя выучка —
Такой тут закон: не пройти этот путь, подошвы не выпачкав.
Небо так высоко, но я, как сутенер, поднимаюсь на цыпочках.
Паутина пути, трудней идти с каждым метром.
Но тащат как локомотив мысли, унесенные ветром.
На вопрос "Как уснуть без таблеток?"
не услышать ответа.
Утомительный день свалит с ног, как свинцовый плевок пистолета.
Опускается ночь, мы замрем подобно насекомым в банке,
По осколкам надежд прочь шагает босиком их ангел.
Тлеет их внутренний мир, прогнивший с изнанки.
И с вершины горы из обломков пытаемся прыгнуть за рамки.
Этот мир нелюдим, здесь я один заблудился во сне.
В его коридорах бродил и ослеп, так плотно тут падает снег.
Сквозь мутные стекла луна посылает свой мертвенный свет,
Вновь собираемся вместе у майка травить свои байки, студия — склеп.
Надо взрослеть.
Нас преследует мертвый сезон серых промзон,
Где толпы заблудших несут у пивных неустанный дозор,
Без тормозов.
Все также вонял креазот да трубы харкали в озон черною сажей.
Мрачных пейзажей нас манит таинственный зов.
Крестами могил закончились сотни крестовых походов.
Опыт меня убедил, что надо любить сам процесс, а не доходы.
Вывод всегда тут один, больше дел, меньше слов — Ходор.
Ночь темнее всего перед самым восходом.

Ночь (переклад)

Висушуємо себе.
Спокушаємо долю.
Серце б'ється над ритм, б'ючи навмання.
Збираю, як ланцюжок ДНК, у щоденниках куплети з літер.
Стільки сил витрачав, цих справ заради перетворив зошити на раймбук,
Де вся суть на увазі.
Нехай хвилини біжать
Потоком частинок, я їх не бережу.
Виходжу за поріг, ледве бачачи доріг павутиння, в хуртовині розгул.
У темряві дворів, на сивому снігу, у всьому чорному, мов назгул.
І хтось знаходить мій гумор таким же, аж надто він висільний.
Тупим ідіотам скандують тут стадіони "Бравіссімо".
Князь світу цього змінив друкарську фарбу на пікселі.
Знову зловлю себе на думці, що зайнятий метанням бісеру.
Фіксую сором за цю реальність, мараю листи.
Чи настав час охолонути, визнаючи заздалегідь, — занадто питання гострі?
Повіками вирували багряні річки, з книжок догоряли багаття.
Роємося у пошуках якогось таємного сенсу: "Бля, ну де ж він прихований?"
І у чому наша місія?
Життєвий досвід приходить на допомогу:
Просто люби сам процес, а не виторг.
Як підтвердить багаторічний вишкіл.
Такий тут закон: не пройти цей шлях, підошви не забруднивши.
Небо таке високо, але я, як сутенер, підводжуся навшпиньки.
Павутина шляху, важче йти з кожним метром.
Але тягнуть як локомотив думки, віднесені вітром.
На питання "Як заснути без пігулок?"
не почути відповіді.
Втомливий день звалить з ніг, як свинцевий плювок пістолета.
Опускається ніч, ми замремо подібно до комах у банку,
По уламках надій геть крокує босоніж їхній ангел.
Тліє їхній внутрішній світ, що прогнив із вивороту.
І з вершини гори з уламків намагаємось стрибнути за рамки.
Цей світ нелюдимий, тут я один заблукав уві сні.
У його коридорах тинявся і осліп, так щільно падає сніг.
Крізь каламутні стекла місяць посилає своє мертве світло,
Знову збираємося разом біля майка цькувати свої байки, студія - склеп.
Треба дорослішати.
Нас переслідує мертвий сезон сірих промзон,
Де натовпи заблудлих несуть у пивних невпинну варту,
Без гальм.
Все також смерділ креазот і труби харкали на озон чорною сажею.
Похмурих краєвидів нас приваблює таємничий поклик.
Хрестами могил закінчилися сотні хрестових походів.
Досвід мене переконав, що треба любити процес, а не доходи.
Висновок завжди тут один, більше справ, менше слів Ходор.
Ніч найтемніше перед самим сходом сонця.