Переклад тексту пісні Дом тысячи сквозняков - HORUS, Ка тет

Дом тысячи сквозняков (оригінал)

Всего пару сек, чтобы понять, что мне нужно поведать вам всем.
Скребя по сусекам извилин, забрел с фонарем в темноте в самый дальний отсек
моей памяти.
Там, где хранился весь хлам, куда плавно стекали, как в грязный
клозет.
Эти ветхие призраки прошлого неактуальнее чем заголовки советских газет.
Нажимаю reset.
Я просто беру и нажимаю reset.
Обнажая порезы на эго и вывихи психики, сдернув прогнивший брезент
коросты забвения.
Снова я пялюсь до рези в глазах в бесконечности зев,
где лица забытых друзей, что чужды как пришельцы из измерения Z.
Мне снова пятнадцать свалилось на плечи потрепанным ранцем.
Эти тесные классы пропахшие скукой, где нужно сначала подраться,
чтоб потом подружиться.
(Тут так происходит фильтрация)
Горечь первой затяжки за школой в аллеях поросших акацией —
Демонстративные акции пренебрежения к скучным запретам
От предков и преподов.
К точным наукам, я как-то без трепета…
Они заставляют лишь ерзать на стуле, как комбинатора Бендера.
Под партою «Хроники Эмбера» да приключениях геймера Эндера
Вместо потертых учебников.
Моя ненависть к ним была слишком стойкой.
Мы, дети постперестройки, гоняли в футбол на пустыре перед стройкой.
От домашних проблем уходя во дворы где никому никого не жалко.
Старшие братья — в горячих точках.
По телику — политики в горящих шапках.
Так что вспоминать тут про детство?
Такое оно — коридорно-подъездное.
Не то чтоб особо гордимся, но как-то особо не брезгуем…
Боишься потом пожалеть, что открыть эту дверь будет слишком болезненно?
Это как в той рекламе Жилетт — «Ты почти не почувствуешь лезвия».
В моей голове сотни тысяч комнат и по ним гуляют сквозняки и тени.
Мои воспоминания — мрачный омут, где во тьме мерцают светляки видений.
Где-то там я прячу то, чего боюсь больше всего на свете.
Возраст здесь ничего не значит, ведь внутри мы все еще просто дети.
Рожденные на рубеже двух тысячелетий.
Живущие на рубеже двух тысячелетий.
Погибшие на рубеже двух тысячелетий.
Воскресшие на рубеже двух тысячелетий.
Жизнь не стала для нас нектаром дабы хватало в характере металла.
Рожденные на стыке веков, мы подозревали, что вряд ли судьба нам протянет
подарок.
Дырявая память.
Зубреж по ночам помогал взрывать капилляры,
Но чаще, здесь свои знания мы хитро подпирали костылями шпаргалок.
Это время всплывает из глубин моей памяти, до старого двора два шага.
Нас научили там плыть, а не плавать.
Закрывая глаза я возвращаюсь обратно,
Бумерангом, туда где начиналась закалка.
Там не было права на слабость
Ведь мы последние сваи.
Так что нам подобает быть прочнее сверхтвёрдых сплавов.
Я из тех кто всегда был с людьми, но везде был один.
Помню как трудно мне было найти здесь того кому я соприроден
И мимо прошло столько тех с кем мне не по пути.
В книге памяти столько забытых страниц где хранятся
Размытые образы тех с кем удивительной вязью дороги не переплелись.
Рвутся нити — это мне не описать, мне не подобрать эпитет.
Не хотел видеть половину из того что видел.
Я не видел половины из того что бы хотел увидеть.
Крылья мы заковывали в цепи.
Потом цепи заменяли нам крылья.
В моём доме сквозняков окна в прошлое покрылись исторической пылью.
В моей голове сотни тысяч комнат и по ним гуляют сквозняки и тени.
Мои воспоминания — мрачный омут, где во тьме мерцают светляки видений.
Где-то там я прячу то, чего боюсь больше всего на свете.
Возраст здесь ничего не значит, ведь внутри мы все еще просто дети.
Рожденные на рубеже двух тысячелетий.
Живущие на рубеже двух тысячелетий.
Погибшие на рубеже двух тысячелетий.
Воскресшие на рубеже двух тысячелетий.

Дом тысячи сквозняков (переклад)

Усього пару сік, щоб зрозуміти, що мені потрібно розповісти вам усім.
Скребучи по засіках звивин, забрів з ліхтарем у темряві в найдальший відсік
моєї пам'яті.
Там, де зберігався весь мотлох, куди плавно стікали, як у брудний
клозету.
Ці старі привиди минулого неактуальніші за заголовки радянських газет.
Натискаю reset.
Я просто беру і натискаю reset.
Голя порізи на его і вивихи психіки, зірвавши прогнилий брезент
корости забуття.
Знову я п'ялюсь до різі в очах у нескінченності зів,
де особи забутих друзів, що чужі як прибульці з виміру Z.
Мені знову п'ятнадцять звалилося на плечі пошарпаним ранцем.
Ці тісні класи пропахли нудьгою, де потрібно спочатку побитися,
щоб потім потоваришувати.
(Тут так відбувається фільтрація)
Гіркота першої затяжки за школою в алеях порослих акацією —
Демонстративні акції зневаги до нудних заборон
Від предків і викладів.
До точних наук, я якось без трепету…
Вони змушують лише ерзати на стільці, як комбінатора Бендера.
Під партою «Хроніки Ембера» та пригоди геймера Ендера
Замість потертих підручників.
Моя ненависть до них була надто стійкою.
Ми, діти постперебудови, ганяли у футбол на пустирі перед будівництвом.
Від домашніх проблем йдучи у двори де нікому нікого не шкода.
Старші брати - в гарячих точках.
По¦теліку — політики в палених шапках.
То що згадувати тут про дитинство?
Таке воно — коридорно-під'їзне.
Не що щоб особливо пишаємося, але якось особливо не гребуємо…
Боїшся потім пошкодувати, що відчинити ці двері буде надто болісно?
Це як у тій рекламі Жилетт — «Ти майже не відчуєш леза».
У моїй голові сотні тисяч кімнат і по них гуляють протяги і тіні.
Мої спогади—похмурий вир, де у темряві мерехтять світляки видінь.
Десь там я ховаю те, чого боюся найбільше на світі.
Вік тут нічого не означає, адже всередині ми все ще просто діти.
Народжені на межі двох тисячоліть.
Ті, хто живе на межі двох тисячоліть.
Загиблі на кордоні двох тисячоліть.
Воскреслі на кордоні двох тисячоліть.
Життя не стало для нас нектаром щоб вистачало в характері металу.
Народжені на стику століть, ми підозрювали, що навряд чи доля нам протягне
подарунок.
Діряна пам'ять.
Зубреж по ночах допомагав підривати капіляри,
Але частіше тут свої знання ми хитро підпирали милицями шпаргалок.
Цей час спливає з глибин моєї пам'яті, до старого двору два кроки.
Нас навчили там пливти, а не плавати.
Закриваючи очі я повертаюся назад,
Бумерангом, туди де починалося загартування.
Там не було права на слабкість
Адже ми останні останні палі.
Так що нам належить бути міцніше надтвердих сплавів.
Я з тих хто завжди був з людьми, але скрізь був один.
Пам'ятаю, як важко мені було знайти тут того, кому я соприродний
І пройшло стільки тих з ким мені не по дорозі.
У книжці пам'яті стільки забутих сторінок де зберігаються
Розмиті образи тих із ким дивовижною в'яззю дороги не переплелися.
Рвуться нитки — це мені не описати, мені не підібрати епітет.
Не хотів бачити половину з того, що бачив.
Я не бачив половини з того, щоб хотів побачити.
Крила ми заковували в ланцюзі.
Потім ланцюги заміняли нам крила.
У моєму будинку протягів вікна в минуле вкрилися історичним пилом.
У моїй голові сотні тисяч кімнат і по них гуляють протяги і тіні.
Мої спогади—похмурий вир, де у темряві мерехтять світляки видінь.
Десь там я ховаю те, чого боюся найбільше на світі.
Вік тут нічого не означає, адже всередині ми все ще просто діти.
Народжені на межі двох тисячоліть.
Ті, хто живе на межі двох тисячоліть.
Загиблі на кордоні двох тисячоліть.
Воскреслі на кордоні двох тисячоліть.