Переклад тексту пісні So was gibt es noch - Hannes Wader

So was gibt es noch (оригінал)

Das ist doch ewig lange her,
ist vergessen, das war mal,
das gibt’s heut nicht mehr.
So sollte man meinen und doch:
So was gibt es noch.
So was gibt es noch.
Erstes Schuljahr: vierzig Mark im Monat.
Tagesablauf wie folgt: morgens um sieben zum Bus.
Brote, Henkelmann in der Aktentasche und Ermahnungen:
«Ernst des Lebens — Lehrjahre sind keine …» und so weiter.
Dann in der Firma
Pampelmusen, Teebeutel, Joghurt einkaufen für die Kollegen zum Frühstück.
Dann Ware auspacken, ins Lager einräumen, Etiketten kleben, dann Glühbiernen
auswechseln — Mittagspause.
Dann in den Schaufenstern Schuhe, Glasplatten
abstauben, dann in den Keller, Arbeitsstiefel fetten.
Neunzehn Uhr — Feierabend.
Das ist doch ewig lange her …
Zweites Lehrjahr, 60 Mark im Monat, Tagesablauf genau wie im ersten.
Nur alle vierzehn Tage Nachtarbeit.
Dafür durften wir abends warm essen,
auf Geschäftskosten.
Ich bekam das erste Steak meines Lebens mit vierzehn.
Einmal setzte sich der Chef zu uns und bestellte sich ein Mettbrötchen und
erzählte, wie er angefangen hat mit einem Bauchladen, Schürsenkel.
Durch Fleiß und Sparsamkeit heute Besitzer einer Ladenkette, Präsident des
deutschen Schuheinzelhandels.
Mein erstes Steak — ich hb es wieder ausgekotzt.
Das ist doch ewig lange her …
Drittes Lehrjahr, 80 Mark im Monat, Tagesablauf wie gehabt.
Hinzu kam das
Bedienen der Kunden in Stoßzeiten, dann die Verwaltung des Gummistiefellagers,
Aufblasen von Reklameluftballons und wachsender Unmut unter uns Lehrlingen.
Gewerkschaften kannten wir nicht, aber trotzdem wurde ein Sprecher gewählt,
und das ist in so einem Fall immer der Naivste oder Mutigste.
Ich war beides,
also sprach ich.
Ergebnis: Ich bekam das Filzpantoffellager noch hinzu,
durfte am Betriebsausflug nicht teilnehmen, und die Kollegen schnitten mich.
Das ist doch ewig lange her …
Ende der Lehrzeit: was hatte ich eigentlich gelernt — so gut wie gar nichts.
Dann die Prüfung, alle wussten, ich würde durchfallen, aber ich bestand.
Freisprechung mit allem Drum und Dran, Streichquartett, Reden,
Kaufmannsgehilfenbrief, Glückwünsche.
Nur die Geschäftsleitung war sauer.
Und warum?
Sie hätte mich gern durchfallen sehen, um mich als billige
Arbeitskraft noch ein Jahr länger behalten zu können.
Nun, drei weitere Jahre
habe ich das noch mitgemacht, bevor ich mich traute zu sagen: Das ist nicht
mein Leben.
Das ist doch ewig lange her …

So was gibt es noch (переклад)

Це давно
забуто, це було колись
цього більше не існує.
Треба думати так і все ж таки:
Так що там ще є.
Так що там ще є.
Перший навчальний рік: сорок марок на місяць.
Розпорядок дня такий: до автобуса о сьомій ранку.
Хліб, Хенкельманн у портфелі та застереження:
«Серйозність життя — роки учнівства не...» тощо.
Потім в компанії
Купую колегам на сніданок грейпфрути, пакетики чаю, йогурт.
Потім розпакуйте товар, покладіть на склад, наклейте етикетки, потім глінтвейн
зміна — обідня перерва.
Потім у вітринах взуття, скляні тарілки
зняти пил, потім у підвал, змастити робочі чоботи.
21:00 — час закриття.
Це було давно...
Другий рік навчання, 60 марок на місяць, розпорядок дня, як і перший.
Нічна робота тільки кожні два тижні.
Нам дозволили ввечері поїсти теплим,
за рахунок бізнесу.
Я отримав перший стейк у своєму житті, коли мені було чотирнадцять.
Одного разу з нами сів шеф і замовив м'ясний рулет і
розповідав, як починав з продавця підносу, шнурків.
Завдяки працьовитості та ощадливості сьогодні власник мережі магазинів Президент с
Німецький роздрібний продавець взуття.
Мій перший стейк — я його знову кинув.
Це було давно...
Третій рік навчання, 80 марок на місяць, розпорядок дня як завжди.
До цього додав
Обслуговування клієнтів у час пік, а потім управління складом гумових черевиків,
Надування рекламних кульок і зростання образи серед нас, учнів.
Про профспілки ми не знали, але речника все одно обрали
і в такому випадку завжди найнаївніший чи найсміливіший.
Я був обома
так я говорив
Результат: я також отримав табір повстяних тапочок,
не дозволили брати участь у виїзді компанії, і мої колеги відрізали мене.
Це було давно...
Кінець навчання: чого я насправді навчився — майже нічого.
Потім іспит, усі знали, що я провалю, але я здав.
Виправдання з усіма обробками, струнним квартетом, промовами,
Лист помічника купця, вітання.
Лише керівництво розлютилося.
І чому?
Їй хотілося б побачити, як я зазнала невдачі, щоб я дешевий
щоб мати можливість зберегти робочу силу ще на рік.
Ну, ще три роки
Я пройшов через це, перш ніж наважився сказати: це не так
моє життя.
Це було давно...